УТО́ПТУВАТИ1 (ВТО́ПТУВАТИ), ую, уєш, недок., УТОПТА́ТИ (ВТОПТА́ТИ), опчу́, о́пчеш, док., перех.
1. Ущільнювати яку-небудь масу, вирівнювати якусь поверхню, топчучи ногами. [Кукса:] Я утоптував осьдечки землю, бачте, якась чортяка покопирсала?.. (Кроп., I, 1958, 191); Скоро полк звернув від залізничної колії в степ.. В темряві рухаються тисячі ніг, утоптуючи сніг на нескінченних степових просторах (Багмут, Записки.., 1961, 45); Кругом підіймаються копички, а дівчата товчуться на них,.. ногами втоптують сіно (Стельмах, І, 1962, 524); Він говорив про те, що от він, Василь Гавриш, із своєю бригадою з семи душ за сьогоднішню зміну вклали сто кубометрів [бетону], сто кубометрів утоптали оцими ногами! (Коцюба, Нові береги, 1959, 207).
2. рідко. Щільно заповнювати, набивати щось; натоптувати. Кожен з них [уланів] пхав за пазуху добуті гостинці, втоптував кишені різним дріб’язком (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22).
3. тільки док. Прокласти стежку, дорогу і т. ін., часто ходячи по тому самому місцю. Утоптала стежечку Через яр. Через гору, серденько, На базар (Шевч., II, 1963, 165); Утоптав доріженьку, гей, Перестав ходить, та гей, гей, гей, гей! Зробив худу славоньку, Покинув любить (Укр.. лір. пісні, 1958, 227); Пішоходці вкоротили собі дорогу: замість ходити битим шляхом, вони здавна втоптали вузеньку стежечку навпрошки, через город Химченків (Крим., Вибр., 1965, 337); Недаром понад лугом, через міст утоптав до неї [дівчини] яром довгу стежку гармоніст (Гонч., Вибр., 1959, 60); * Образно. Ти досягнув становища високого і чину,.. Та не втоптав ти стежечки, поете, До людських душ (Забашта, Вибр., 1958, 46).
&́9671; Уто́птувати (утопта́ти) сте́жечку до се́рця див. сте́жечка.
УТО́ПТУВАТИ2 див. вто́птувати1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 517.