ФУК1, а, ч. Шашка, яку знімає партнер за недогляд під час гри в шашки. Узяти фука.
ФУК2, у, ч., діал. Крик, галас, дорікання, сварка.
З фу́ком — з криком, галасом, докорами; сварливо. — Ну-ну! — розходились! От іще татуня спом’яніть! — озвалась Мася з фуком (Свидн., Люборацькі, 1955, 190); Говорив [Юра] із нею [жінкою] часто з фуком, не раз і побивав (Фр., IV, 1950, 400); Виштовхує [Віра Славка́] — за двері: з фуком, грюкотом, демонстративно одягається — на цілий день. Пішли (Кач., II, 1958, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 650.