ХВОРІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. на що, чим і без додатка. Бути хворим, страждати від якоїсь хвороби. — Чи живі, чи здорові,— пише,— діти мої любії і ти, жінко кохана? А я, то все хворію (Вовчок, І, 1955, 31); У мене теж старший син сії осені хворів бісовою трясцею (Мирний, V, 1955, 422); Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла (Хотк., І, 1966, 68); — Я довго плавав у північних морях. Там люди хворіють на снігову сліпоту (Тулуб, В степу.., 1964, 258).
2. за кого — що, чим, перен., розм. Глибоко пройматися болем, хвилюватися за когось, щось, уболівати за ким-, чим-небудь. Я люблю тебе так через те, Що гидуєш ти словом мертвячим [мертвим], Що в тобі самостійність росте, Що вселюдським хворієш ти плачем (Граб., І, 1959, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 46.