ХЛЮЩ, а́, ч. Сильний дощ; злива. Ідуть дощі — Густі хлющі, Почався листопад (Воронько, Тепло.., 1959, 157); Роки, весняна вільгість, осінні хлющі і тумани спочатку покрутили руки, а потім і ноги старого (Стельмах, І, 1962, 43).
◊ На (як, мов, на́че) хлющ (хлющі́) змо́кнути (змо́кти, змокрі́ти і т. ін.) — стати зовсім мокрим. Боки йому [турові] ходили ходором, руда шерсть змокріла на хлющ, з роззявленого рота висунувся безсилий потемнілий язик (Загреб., Диво, 1968, 81); Дощ ось-ось лине з неба, а вони ж далеченько, десь біля річки, змокнуть як хлющі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 66); Перемо́кнути на хлющ див. перемока́ти; П’я́ний як хлющ — дуже п’яний. Двічі на тиждень, у суботу і в неділю, Насінник приходив на службу п’яний, як хлющ (Збан., Єдина, 1959, 259); Як (мов, нена́че) хлющ [мо́крий] — дуже, наскрізь мокрий. І дрова мов хлющ, не горять в паровозі (Перв., II, 1958, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 90.