ХМИЗ, у, ч.
1. Невеликі тонкі гілки, відділені від дерева. Поїдем до лісу, нарубаєм хмизу, Запалимо сосну зверху донизу (Чуб., V, 1874, 324); Здалеки здавалось, ніби то стояли рідкі тини з тоненького хмизу (Н.-Лев., II, 1956, 221); [Одарка:] Що ж це дівка й досі не несе хмизу́ У печі зовсім погасло (Кроп., I, 1958, 113); Назустріч їхала валка саней із хмизом (Хотк., І, 1966, 121); *У порівн. Розмова загорілася, як сухий хмиз на огні. Щира, гаряча, довга… (Вас., Талант, 1955, 12).
◊ Докида́ти (доки́нути) хми́зу в жар, рідко — те саме, що Підлива́ти (підли́ти) ма́сла у вого́нь (див. підлива́ти). І вона [Марія Африканівна], вислухавши розповідь Лукії Овдіївни, теж докинула хмизу в жар (Збан., Курил. о-ви, 1963, 244); Підклада́ти (підкла́сти) хми́зу див. підклада́ти.
2. рідко. Те саме, що хмизня́к 1. Заросла дороженька [доріженька] хмизом (Сл. Гр.); Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!.. (Сос., І, 1957, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 96.