ХУ́РМАН, а, ч., заст., розм. Візник (у 1 знач.). — Найняв хурмана, та не всі гроші заплатив: треба доплатити один карбованець (Н.-Лев., І, 1956, 104); Хурман порався з фаетоном, а Савка крутивсь біля нього (Коцюб., II, 1955, 392); [Цілюрик Шміт:] Мій хурман на передку зарюмав, як стара баба (Л. Укр., IV, 1954, 250); Ванда висловила думку, що непогано було б поїхати до комісара Ясеві. Хай хурман запряже коні й везе Яся у Ширмівку негайно (Іщук, Вербівчани, 1961, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 174.