ЦВЯХ, а, ч. Металевий або дерев’яний загострений стержень, який використовується для прикріплення, скріплення частин чого-небудь або для підвішування чогось. Іван.. стояв унизу і перед собою бачив лише широку підошву, прострочену в два ряди мідними цвяхами (Чорн., Визвол. земля, 1959, 29); Мовчки простяг він руку і зняв з цвяха чоботи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 85); *Образно. [Кассандра:] Її [Мойри] правиця і важка й тверда, вона кує з народів зброю світа [світу], а я і ти — ми тільки цвяхи в зброї (Л. Укр., II, 1951, 301); *У порівн. Роман довго порпається в кишені, намацує там металеву маслянисту протирку і, обернувшись до стіни, неквапом щось шкребе на ній протиркою, наче цвяхом (Гончар, III, 1959, 154); Брат говорив повільно, проникливо. Кожне слово було важким і, ніби цвях, встрягало в мозок (Коз., Вибр., 1947, 31); Йому уп’явся цвяхом у серце сумнів: а що коли й у Вовчій Горі жде його отакий прийом? (Збан., Сеспель, 1961, 311).
&́9671; Стримі́ти цвя́хом в голові́ (в па́м’яті і т. ін.) див. стримі́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 189.