ЧЕКА́1, и́, ж. Стержень, який вставляють у спеціальний отвір на кінцях осей, болтів і т. ін. для закріплення на них коліс гайок тощо; // спец. Однобічний клин з невеликим кутом загострення, що використовується при сполученні деталей машин, які часто розбирають або підтягують; // Деталь, що закріплює детонатор ручної гранати, запобігаючи несвоєчасному вибуху. Василь ще мить потримав у руці гранату без застережної чеки, а потім жбурнув її (Автом., Так народж. зорі, 1960, 216); Ось уже півроку жив [Ярослав] однією великою думкою, вона важніла загрозливо, як граната із висмикнутою чекою (Мушк., День.., 1967, 5).
ЧЕКА́2, невідм., ж. Скорочена назва Надзвичайної комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією, яка існувала в перші роки Радянської влади; ЧК Воєнком глянув на нього, примружив очі, і на скронях заграли пучки променів. — У чека, думаю, вам нічого йти (Стельмах, II, 1962, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 289 - 290.