ЧЕ́РЧИК, а, ч., заст. Ченчик. Галанбег ось на рундук виходить Поглядіти, хто так дивно грає. Коли бачить — черчик подорожній (Фр., XII, 1953, 323); То не жінка — чистий ангел.. Та й святий побожний черчик Хай не дивиться на ню [неї]: Скоро гляне — геть забуде Про молитву він свою (Крим., Вибр., 1965, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 313.