ЧОЛО́, а́, с.
1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (Турч., Зорі.., 1950, 18); Мамо, не плач… Твій син піде на смерть з піднятим чолом і чистим серцем (Коцюб., II, 1955, 186); Люди тихо подалися до стіни, а Тарас Шевченко так і залишився стояти з високо піднесеним чолом (Кучер, Вогник, 1952, 90); // перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь. Темні хмари засіли на сніжних чолах гір і перекидаються гнівними словами громів (Фр., II, 1950, 73); Над чим задумались громади гір? їх чола покриває тінь хмарини, Спливла вона і пасмо світла рине І заливає знов громади гір… (Ющ., Люди.., 1959, 137); Дуб підняв високо горде чоло (Стар., Поет. тв., 1958, 27); Тут вітерець внизу ледь тільки дише, А в гущині, де дуб підніс чоло, Неждано зашуміло, загуло, Так, ніби вихором гілля колише (Дор., Літа.., 1957, 26); В задумі я іду до гаю через баштан, що на путі, і соняшники повертають за сонцем чола золоті (Сос., Щастя.., 1962, 87).
Висо́ке чоло́ див. висо́кий; Відкри́те чоло́ див. відкри́тий; Низьке́ чоло́ див. низьки́й; Розгла́джувати (розгла́дити) чоло́ див. розгла́джувати; Чоло́ розгла́джується див. розгла́джуватися.
◊ Би́ти (уда́рити) чоло́м див. би́ти, ударя́ти; Віддава́ти (відда́ти) чоло́м див. віддава́ти; Дава́ти (да́ти) чоло́м — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) чоло́м (див. віддава́ти). — Бабуся! Бабуся приїхали! — радо скрикнула дівчинка літ семи, підбігаючи до баби і даючи їй чолом (Мирний, III, 1954, 323); [Кармелюк:] А біжино, батьків сину, до мене. [Мати:] Біжи, сину, до дяді, дай чолом (Вас., III, 1960, 181); З я́сни́м чоло́м хто — про чесну, щиру, морально чисту людину. Встає Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокійно вчить нас, бо він все знає (Стеф., І, 1949, 217); Брянський лежав на палатці білий, спокійний, з ясним чолом і, сяючи при місяці орденами, слухав, що про нього говорили (Гончар, III, 1959, 124); Клони́ти чоло́ див. клони́ти; Мідяне́ чоло́ див. мідяни́й; На чолі́ не напи́сано — зразу не помітно, не видно для всіх. Нікому на чолі не написано, що він (Номис, 1864, № 6139); — Заходимо, а там сидить.. товариш інженер. Ну, хто він такий, на чолі в нього не написано (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 25); Обте́рти (обіте́рти) піт з чола́ див. обтира́ти; Схиля́ти (схили́ти) чоло́ див. схиля́ти; У (в) по́ті чола́ див. піт; Чоло́м [тобі́, вам і т. ін.]: а) (заст.) шанобливе вітання при зустрічі. — Чолом вам, панове громадо! Чолом і тобі, пане полковнику! Ну, ..як же ти вернувсь до табору, не маючи коня? (П. Куліш, Вибр., 1969, 88); — Чолом, пане Покуто! — Козак глянув на вершника пригаслими очима і беззубим ротом проказав: — Чолом, пане сотнику! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 9); б) (ритор.) уживається на знак вдячності кому-, чому-небудь, визнання когось, чогось, відповідає за знач. слову уклін. Чолом тобі, життя стражденне! Хай стисне зранена рука, Як меч, перо своє натхненне!.. Хай сяє нам благословенне Ім’я славетного Франка! (Вороний, Вибр., 1959, 58); Пішов я до нього [М. В. Лисенка]: — Чолом, наш кобзарю! Спасибі тобі, український співаче, за славні пісні, що у них стільки чару, за серце твоє, молоде і гаряче! (Мак., Вибр., 1954, 380); Юрій літечкові відчиняв ворота —тож чолом Юрієві! (Хотк., II, 1966, 24); Чолом тобі, земле, мати врожаю! (Гончар, І, 1954, 463).
2. Передня частина будівлі, споруди; фасад. Чолом стоїть хата (Номис, 1864, № 10287); Попрямували обоє до давнього храму Феміди, Що його дах і чоло від налиплого моху сіріли (Зеров, Вибр., 1966, 310); // Передня частина печі. До роботи знов готовий, Печі виклавши чоло, Карбував дідусь бідовий Рік, і місяць, і число (Мал., Серце.., 1959, 142).
На чолі́ з ким — керований, очолюваний ким-небудь. Їй здавалось, що проти неї назустріч вийде вся бієвська громада з головою на чолі (Н.-Лев., II, 1956, 321); Ніколи не забудемо ми, що в рядах пугачовських повстанців були й повстанці башкири на чолі з воїном та поетом Салаватом Юлаєвим (Рильський, IX, 1962, 147); На чолі́ кого, чого — керуючи ким-, чим-небудь, очолюючи когось, щось. Іван Оленчук прибув до броду на чолі цілої валки, підняв усіх жителів свого кутка — від старого до малого — рятувати броди (Гончар, II, 1959, 428); На чолі полку мчить Тарас. Його вигляд страшний. Бурхає полум’я (Довж., І, 1958, 273); Става́ти (ста́ти, стоя́ти і т. ін.) на чолі́ кого, чого — бути керівником, вожаком кого-, чого-небудь, очолювати когось, щось. На чолі партії, яка керувала найбільшою в історії революцією, стояв геніальний мислитель, незламний революціонер — Володимир Ілліч Ленін (Ком. Укр., 10, 1967, 4); Половчиха тримала хату в залізному кулаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі (Ю. Янов., II, 1958, 191).
3. перен., заст. Найкраща, добірна частина кого-, чого-небудь. А це тобі дворянство, та ще саме спинкове,— чисте чоло з дворянського роду, що змалку звикло широко жити, солодко їсти, пишно поводитись (Мирний, III, 1954, 255); Хлібороб саме чоло продає, а послід їсть (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 348.