ЧУЖИ́Й, а́, е́.
1. Належний комусь іншому, не власний, не свій. Чужим добром не забагатієш (Укр.. присл.., 1963, 101); Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Шевч., І, 1963, 252); Нимидорі здалося, що їй стало легше на гарячому сонці чуже жито жати на одній постаті поруч з Миколою (Н.-Лев., II, 1956, 176); — Навіщо ж він надів чуже вбрання? (Довж., І, 1958, 248); Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері (Тют., Вир, 1964, 510); // Здобутий, зароблений не своєю працею, не своїми зусиллями.— Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив?-тихо й м’яко казав Жук (Коцюб., І, 1955, 446); // у знач. ім. чуже́, жо́го, с. Те, що надбане іншим. Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Укр.. присл.., 1963, 101); У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її непрохану ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила, Бо звикла змалечку кохаться у чужому (Гл., Вибр., 1951, 86); — Не хочу я багатіти на чужому. Хай мене Ананас не чіпає, то і я його не зачеплю (Стельмах, І, 1962, 300); // Який є продуктом мислення кого-небудь іншого (про думки, ідеї, слова і т. ін.). Ми разом з словами набираємося і розуму, набуваємо чужих думок (Мирний, V, 1955, 314); — А Кульницький — це в’юн. Розумний, жорстокий, нахрапистий. З ходу ловить чужі думки й піднімає їх на всю губернію або приноровляється до них, як вигідніше йому (Стельмах, II, 1962, 214); // Якого зазнає хтось інший, який випадає на долю кого-небудь іншого. Не радуйся чужому лихові (Укр.. присл.., 1963, 34); — Що ж за чоловік, що підкопується під чужу славу, та ще під дівочу, під сирітську? (Кв.-Осн., II, 1956, 442); Вона знала свого Пилипка, який він вразливий до чужого горя (Мирний, IV, 1955, 289); Рука тремтяча удлище хапає, І лин зелений воду розсікає, І мало удки не перерива, І золотом тремтячим одлива… "Помалу! Тихше!" — ти даєш поради, Чужому щастю, як своєму, радий… (Рильський, І, 1960, 169); // Не притаманний, не властивий кому-небудь, незвичний за виявом. Юля знову посміхнулася і вийняла з сумочки дзеркальце: щоки її трохи зблідли, а усмішка була чужа, розгублена і жалюгідна (Тют., Вир, 1964, 425); Сумно зітхнула жінка і, не спускаючи очей з протеза, промовила якимсь чужим, неприродним голосом: — Для матері кров її дітей ніколи не охолоняє [холоне] (Багмут, Опов., 1959, 93); *У порівн. [Прісцілла (голосом, зміненим від муки, мов чужим, без відтінків):] Мій чоловік себе не чує гідним. Я се знаю (Л. Укр., II, 1951, 500); // перен. Не підвладний кому-небудь, який позбувся рухливості, чутливості (перев. про частини тіла людини). Він себе переміг і побіг підтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та путала ноги, чужі й без того (Коцюб., II, 1955, 380).
◊ Жи́ти чужи́м ро́зумом див. ро́зум; З чужи́х слів див. сло́во; З чужо́го го́лосу співа́ти (говори́ти і т. ін.) див, го́лос; З чужо́го плеча́ див. плече́; Ї́сти чужи́й хліб див. ї́сти; Лі́зти в чужи́й горо́х див. лі́зти; На чужі́й спи́ні виїжджа́ти див. спи́на; На чужі́ ко́шти (на чужи́й раху́нок) ї́сти (пи́ти, жи́ти і т. ін.) — за рахунок кого-небудь іншого їсти, пити, жити і т. ін. Буржуа і кардинал Справляють свій останній бал. А вколо в чорнім хороводі Сплелися всі, хто кат свободі, Кому вино солодить шлунок, Хто хоче на чужий рахунок Ходити в злоті, у шовках… (Сос., І, 1957, 461); Не сунь (не ти́кай, не потика́й, не пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. про́со; Но́ги (ру́ки і т. ін.) мов (як, ні́би і т. ін.) чужі́ — про частини тіла людини, що втратили чутливість, здатність рухатися; Під чужи́й тин див. тин; Під (по́під) чужи́м ти́ном див. тин; Під чужо́ю стрі́хою див. стрі́ха; Сиді́ти на чужо́му во́зі див. сиді́ти; Сіда́ти (сі́сти) в (на) чужі́ са́ни див. са́ни; Су́нути [сво́го] но́са в чужі́ горшки́ див. су́нути; Тиня́тися між чужи́ми [людьми́]; Тиня́тися по чужи́х [лю́дях] див. тиня́тися; Тиня́тися по чужи́х хата́х див. тиня́тися; Чужи́й куто́к див. куто́к; Чужи́й хліб заїда́ти — те саме, що Ї́сти чужи́й хліб (див. ї́сти); Чужи́ми рука́ми вого́нь загорта́ти див. загорта́ти; Чужи́ми рука́ми жар загріба́ти див. жар; Чужи́ми рука́ми роби́ти що — не власними силами, використовуючи інших, робити що-небудь. Багач випасався на праці Данила, бо любив робити чужими руками (Казки Буковини.., 1968, 13); Чужи́м умо́м жи́ти див. ум; Чужі́ двори́ща топта́ти див. топта́ти.
2. Не пов’язаний з ким-небудь родинними зв’язками; нерідний. А там і те я згадала, що я сиротую, що вбога я, та не при батькові-матері зросла, живу у чужій сім’ї з ласки (Вовчок, І, 1955, 198); Всі встали з-за стола, подякували богові та Кайдашисі, а Мотря все стояла на одному місці, наче сирота в чужій сім’ї (Н.-Лев., II, 1956, 287); [Кнуриха:] Найшли до нас з Січі запорожці і невеличкого хлопчика привезли з собою, накинули нам за сина узяти. Хоч чуже воно — та все ж дитина (Мирний, V, 1955, 91); — Навіть шуліка не б’є чужих пташенят, коли вони ще в гнізді… (Гончар, Тронка, 1963, 311); *У порівн. Він, мов чужий, підходить до свого просторого двору, відчиняє глуху хвіртку, і назустріч йому з темних деревин підіймаються Олеся і Гнат. Синок уже на зріст матір доганяє (Стельмах, II, 1962, 116); Коли Орися повернулася в хату, Одарка сиділа на лаві, біля дверей, як чужа, і мовчала (Тют., Вир, 1964, 508); // у знач. ім. чужи́й, жо́го, ч.; чужа́, жо́ї, ж.; чужі́, жи́х, мн. Нерідна людина. [Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Кроп., II, 1958, 187); — Так, дивний старий. Пішов і не попрощався. Як з чужим (Тют., Вир, 1964, 78).
◊ Чужа́ кі́стка див. кі́стка.
3. Який не перебуває в близьких взаєминах з ким-небудь, не пов’язаний спільністю умов життя, праці; сторонній. Збирали пізні гречки, коли в селі несподівано з’явився Гуща. Його не зразу впізнали. Він обріс бородою, став старший і наче трохи чужий (Коцюб., II, 1955, 65); *У порівн. Так би й кинулась їй на шию, коли б Мар’я зразу була признала її. А то Христя здоровкається, а Мар’я, мов чужа, дивиться на неї (Мирний, III, 1954, 149); // Незнайомий, невідомий. [Семен:] А хто тут мене кличе? Маруся сказала, що якийсь чужий чоловік… (Кроп., І, 1958, 100); Петрусь їсть по-хазяйськи, підставляючи під ложку шматочок хліба, так його бабуся навчила, а дівчинка проливає сметану на груди і весь час злякано поглядає на чужу тьотю, що сидить на покуті (Тют., Вир, 1964, 216); Одного разу, коли Каленик Романович і Рубін грали в дамки, в двері хтось постукав чужим стуком (Сенч., На Бат. горі, 1960, 11); // у знач. ім. чужи́й, жо́го, ч.; чужа́, жо́ї, ж.; чужі́, жи́х, мн. Незнайома людина. — Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину (Котл., І, 1952, 185); // Який стосується інших людей. Як було прийдемо на чужі вечорниці, то дівчата як ясочки коло нас, і вже на своїх не хочуть дивитись (Кв.-Осн., II, 1956, 429); [Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Л. Укр., II, 1951, 74); Господь з ними, з столицями, з захопленням і з чужим комфортом.— Додому! (Довж., І, 1958, 323); Чого ж він мусить покутувати за чужі гріхи? (Коцюб., І, 1955, 224); // Власт. чомусь зовсім іншому; чужорідний. Сусідський сад — то був зовсім інший, чужий світ, і Юра довгий час не міг наважитися ступити на його незнану землю (Смолич, II, 1958, 18); Довгастий шрам на лівій щоці здавався недоречним і чужим на його обличчі, що дихало спокоєм і виказувало внутрішню рівновагу (Голов., Тополя.., 1965, 100).
◊ Від (од) чужо́го о́ка; Для чужи́х оче́й; Для чужо́го о́ка; Про чуже́ о́ко; Про чужі́ о́чі див. о́ко1; На чужи́х рука́х (зали́шитися, поме́рти і т. ін.) — під опікою сторонніх людей залишитися, померти і т. ін.; Пита́тися чужо́го ро́зуму див. ро́зум; Під чужи́м прі́звищем див. прі́звище; У чужі́ ру́ки потрапля́ти (попада́ти і т. ін.) — до незнайомих, сторонніх людей потрапляти, попадати і т. ін. — Це моє добро, тільки в чужі руки попало,-відповів [вчитель] неохоче, наміряючись вийти із хати (Стельмах, І, 1962, 602); Хова́тися (схова́тися) за чужу́ спи́ну (за чужі́ спи́ни) — ухилятися від виконання якого-небудь обов’язку, від відповідальності і т. ін., перекладаючи все на когось. — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся.. Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило (Тют., Вир, 1960, 82); —Ти занадто романтик. Звичайно, я не раджу тобі бути поганим воїном або ховатися за чужі спини. Я знаю, що ти на це не здатний (Гончар, III, 1959, 26); Ходи́ти (розійти́ся і т. ін.) по чужи́х рука́х — ходити, розійтися серед сторонніх людей; Чужи́м рука́м на потира́ння див. потира́ння; Чужі́ ру́ки (о́чі і т. ін.) — руки, очі незнайомої людини. Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах вона не знайшла честі (Тют., Вир, 1964, 446); Стороннє, чуже око їх не могло б помітити. Вони являлися тільки йому, своєму придніпрянському соловейкові, та його вірним товаришам (Гончар, III, 1959, 369); Чужо́го ві́ку зажива́ти (зажи́ти) див. зажива́ти2.
4. Який не є батьківщиною або місцем постійного проживання для кого-небудь. — Чого ж це ти, дочко, так розплакалась? Мабуть, дуже нудилась за Бієвцями та за нами, — говорила мати, — привикай, серце, до чужого села та до нової рідні (Н.-Лев., II, 1956, 326); Хто з нас батьківську країну Проміняє на чужу? Вічний сором тобі, сину, За се був би! (Граб., І, 1959, 604); Так уже втомився подоріжжю і безлюддям — бо тут [у Цюріху] усе чужі люди, що швидше хочу до своїх (Коцюб., III, 1956, 273); // Уживається як постійний епітет до деяких назв. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. (Шевч., II, 1963, 50); Там десь, в чужій стороні, серед кривавої війни, зложе він свою козацьку головоньку (Мирний, І, 1949, 180); Без жалю кидають нас хмари, Пливуть в чужі краї, І сонце ллє ізнову чари Гарячії свої… (Рильський, І, 1960, 94); // Родом з іншої місцевості. Того ж таки вечора йшло через село дванадцять чужих парубків і допитувалися шляху до економії (Мирний, IV, 1955, 243); Правда, і Алі, і Фатьма були тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (Коцюб., І, 1955, 400); // Який стосується іншої держави, країни; іноземний. Франко, як відомо, знав багато чужих мов (Сам., II, 1958, 395); Видно, що авторка чимало читала творів чужої літератури, чомусь мені здається, що мусила вона багато читати Жорж Занда, навіть її головна ідея.. чисто Жорж Зандівська (Л. Укр., V, 1956, 43); Десь аж на самім виднокрузі димів чужий корабель (Гончар, Таврія.., 1957, 336) ; // у знач. ім. чуже́, жо́го, с. Те, що належить іншому народові. Учітесь,читайте,І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Шевч., І, 1963, 334).
5. Який має інші погляди, прагнення, інтереси і т. ін., ніж хто-небудь. Я й тут чужий, одинокий, І на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині (Шевч., І, 1963, 68); Лукія прожила з чоловіком з кінця зими до осені та й зосталась чужа й чоловікові, і всій його сім’ї (Гр., І, 1963, 393); // Який не відповідає поглядам, інтересам, прагненням кого-небудь. Чи чуже нам, великоруським свідомим пролетарям, почуття національної гордості? Звичайно, ні! (Ленін, 26, 1972, 98); Отже, ті стильові течії, в яких форма вільно чи невільно відривається від змісту.., є чужими, а то й просто ворожими естетиці соціалістичного реалізму (Про багатство л-ри, 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 377.