ШПАК, а́, ч.
1. Невеликий перелітний співучий птах ряду горобиних з коротким хвостом, прямим дзьобом і великими крильми. Он чорний шпак співа вгорі. Зозуля голосно кукука (Щог., Поезії, 1958, 319); Шпак не від того, щоб, як спілі вишні. Покуштувати, що воно на смак,— Та садових повзучих розбишак. Неситу гусінь нищить так ретельно. Що той грішок не майте за смертельний. Шануйте друга… (Рильський, III, 1961, 178); Сім’я шпаків, як показали спостереження, поїдає за одну добу понад 350 штук гусені сарани і слимаків — найзліших ворогів сільського господарства (Корисні птахи.., 1950, 6); *У порівн. В хаті навколо однієї миски, мов шпаки, збилась засмагла худюща й обдерта дітлашня (Стельмах, І, 1962, 515).
2. перен. Темно-сірий кінь. Вже над вечором прибув граф Кшивотульський бричкою, запряженою парою огнистих шпаків (Фр., VII, 1951, 339); Закосичені кольоровими биндами, підлетіли під ганок задимлені шпаки, і Митрофан Созоненко в шапці-макітрі підвівся з воза (Стельмах, II, 1962, 371).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 513.