ШТУ́КА1, и, ж.
1. Окремий предмет з числа однорідних, який беруть за одиницю рахунку (перев. в поєднанні з словами на позначення кількості). Жив на Ган-чарівці хазяїн заможний. Було і товару скільки там штук, було й поле, був і ліс (Кв.-Осн., II, 1956, 311); Чи зважишся замовляти у Корицького 6 штук, чи зовсім одмовишся від фотографій? (Коцюб., III, 1956, 164); Хазяйка спекла штук із п’ять картоплин (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 289); Одразу ж після запису в сільвиконкомі всім добровольцям було видано зброю — старі трьохлінійні гвинтівки та по п’ять штук патронів до них (Гончар, II, 1959, 229).
На шту́ки — по одному предмету. Проходячи щоранку по ринку, завсігди видав [Гава] бабу, що сиділа коло великого коша, повного живих раків, і продавала їх на копи або й на штуки (Фр., III, 1950, 50).
2. заст. Частина чого-небудь, що є сама по собі окремою цілою річчю, предметом; шматок. Вершок древа зеленого. Штука льоду студеного. Штука льоду розтопиться, Наша милість розійдеться (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 136); І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали (Фр., X, 1954, 48).
3. Непочатий сувій матерії певної довжини, який надходить з фабрики для продажу. Прийшов мужик до крамниці. Сукно оглядає… Перекинув штук зо двадцять — Все не добирає… (Рудан., Тв., 1959, 193); Купка козаків, скинувшись на голос сотника, похапцем щось прикрила собою, але Лец-Отаманів устиг примітити на підлозі штуки різної мануфактури (Панч, І, 1956, 171); Крам розмотували з штук і стелили собі під ноги, як килими (Смолич, II, 1958, 41).
4. розм. Взагалі яка-небудь річ, явище, обставина і т. ін. Найдорожча штука — висів у неї на стіні пан мальований..— її батько покійний, князь вельможний (Вовчок, І, 1955, 258); [Парубок 2:] Добру оце ви штуку, Тарасе Олександровичу, вигадали, цю касу! А є ж там тисяча? [Тарас:] Це вже треба в касира питати (Гр., II, 1963, 499); — Не турбуйтеся, товаришу Мартине! — жартуючи, заспокоюю.— До того часу, доки ви постарієте, наша наука винайде таку штуку, що не дозволить нам умирати (Ірчан, II, 1958, 429); Кілька разів пробував [Платон] зготувати борщ, але з тієї штуки нічого не вийшло (Зар., На.. світі, 1967, 114); Я ще раз оглянув олівець, покрутив у нього ричажок. Хороша штука (Сміл., Сашко, 1957, 62); Смагляві обличчя знову ворухнулись усміхами, коли вони, понахилявшись, стали розглядати Віталіїв передавач, змонтований із хаосу шурупів, примітивну, кустарну штуку в грубій коробці (Гончар, Тронка, 1963, 107); // Окремий витвір мистецтва. На столах, на канапі лежали всякі штуки, повиплітувані й повишивані з гарусу (Н.-Лев., І, 1956, 200); Я взагалі не великий любитель музики, але деякі штуки роблять на мене потрясаюче вражіння (Фр., І, 1955, 353); Всі в хаті грали або, щонайменше, співали. Всі до одного. Різниця в хатній музиці була лише та, що по разові зачувалися з одчинених вікон соната Бетховена, штука Ліста, вправи Фільда, Гельмера (Коб., III, 1956, 297); Все на світі він знав, усе вмів, І за бджолою доглянути, і отакенного щупака на мілководді впіймати, і найхимернішу штуку з дерева вирізати (Дмит., Наречена, 1959, 203); // Щось складне, незвичайне, несподіване і т. ін. — Це, брат, тонка штука — показувати себе на повен зріст. Або, як сказав один мій приятель: за життя накладати собі в кишені бронзи (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 12); Багато є всяких звуків. Це дуже цікаво, як це вони між собою балакають, сперечаються, гиркаються чи милуються. Дуже цікава штука музика… (Смолич, II, 1958, 14); — Ревнощі — це, брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Головко, II, 1957, 114); // Людина, яка має незвичайні якості, є загадкою для оточення і т. ін.; хитра, потайна людина. Опанас хоч молоденький, та бувала штука: Догадавсь, що в серці дядька шипотить гадюка (Укр. поети-романтики.., 1968, 550); — Не хочу я пускать на вітер поговору, А тільки — я його пізнав… О, то чернець! То штука!.. (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 216); — А коли ми таких, як Роман, зараз не скрутимо, то, гляди, потім ще не таке він одчубучить. Роман — то штука! (Стельмах, І, 1962, 117).
Вогне́ва (огнева́) шту́ка, заст.— фейєрверк. На майдані перед замком вкопували риштовання задля огневих штук (Стор., І, 1957, 370).
∆ Не шту́ка; Невели́ка шту́ка; Хіба́ шту́ка — не потребує великих зусиль, великої праці; не важко.— То не штука,— каже той,— Шити ми зумієм (Сам., І, 1958, 213); Пересидіти в трубі день-два не штука, а коли справа затягнеться на тиждень-два? (Ю. Янов., II, 1954, 29); Кинути роботу — не штука. Та цього тільки й чекають підприємці,— до їх послуг скільки хочеш дешевих рук (Кол., Терен.., 1959, 64); Я вже наломився і до їх бесіди. Невелика це штука, отже привикнути треба (Март., Тв., 1954, 216); Ну, та ми спочатку не дуже-то: хіба штука яких там троє-четверо верстов протягти. Оце зараз буде сухий дуб, а від нього вже й цурпалком до Попового хутора докинеш (Хотк., І, 1966, 165); Ось у чо́му шту́ка — ось у чому головне, суть.— А щоб хліб на тій землі вродив, голими руками нічого не зробиш. Ось у чому штука, Грицьку (Головко, II, 1957, 498).
5. розм. Витівка, каверза. Орися очунялась і обернула здивовані очі на греблю; там, в чаду, вона спостерегла щось надзвичайне, а водограї скаламученої води підказали їй, що це штуки молодців-запорожців (Стар., Облога.., 1961, 59); [Шелест:] А! Значить, це ваші штуки. Ви знову хотіли посміятись з мене, як тоді на сходах (Коч., II, 1956, 295); // Спритний трюк, фокус, вправний рух. [Сміхотвор:]Я штуками людей звеселяю і тим собі хліб заробляю; нісенітниці торочу й розумним голови морочу (Кроп., IV, 1960, 161); Підпитий опасистий пан Михайло Ястшембський, староста козинський, ладився показати старопольську штуку. Ліг на тапчан, казав собі вставити лійку в рот й лити вино прямо з кварти (Хотк., Довбуш, 1965, 244); Хо-хо! Той Оверко не може без штук. Стрибав, наче дурне теля, і скоса наводить червоне око (Коцюб., II, 1955, 228); Молодший [брат] дужий був, ставний, широкоплечий, До штук вигадливий і гострий на язик (Рильський, Поеми, 1957, 26); // Вдалий, хитрий прийом чи задум; хитрощі. З Оксаною діло теж іде на лад — вона мені недавно зовсім «дорослого» і щирого листа написала; не знаю, як їй сподобалась моя відповідь, але я писала її щиро і без жадних педагогічних штук (Л. Укр., V, 1956, 399); А я, що програв — не додав, що виграв — забрав. Оце моя штука! (Март., Тв., 1954, 216).
∆ Викида́ти (ви́кинути, вига́дувати, виробля́ти, утну́ти) шту́ки (шту́ку) — робити щось незвичайне. Народ реготав з штук, які Хомка викидав (Мирний, IV, 1955, 190); — Де ти взяв цю дерев’яну ковбасу? Це ж звичайнісінька гілка берези, тільки закручена і часником натерта!..— Володя, так і покотився зо сміху. Це він таку штуку викинув (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 35); Регочуться [п’яні] дуже, мов бджоли гудуть. Вигадують штуки і всячину гнуть (Греб., І, 1957, 85); Цілий день Пувичка розповідав хлопцям про своє життя в лікарні. Які він там виробляв штуки! (Мик., II, 1957, 218); «Чи не дурень? — думав Михайло,— Невже він не помічає, що я повзу? А може, просто вичікує? Ну, я ж з ним зараз втну штуку!» (Загреб., Європа 45, 1959, 51); На вся́кі (на всі) шту́ки [бу́ти, уда́тися] — бути здатним на все. Юнона, козир-молодиця, Юпитеру не піддалась; Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась (Котл., І, 1952, 262); 3 Антося ж був хлопець на всі штуки, та ще й прудко бігав (Свидн., Люборацькі, 1955, 95); От так шту́ка1; Оце [так] шту́ка1 — щось дивне, несподіване. [Павло:] От так штука! Левонід Петрович приїхали, я зразу їх пізнав! (Кроп., II, 1958, 262); Сава Андрійович очунює. Оглядається: де він? Оце штука!.. (Довж., II, 1959, 157); Уде́рти (удра́ти) шту́ку див. уде́рти; Устругну́ти шту́ку див. устругну́ти.
ШТУ́КА2, и, ж., діал. Мистецтво. Будовою своєю вони, мої оповідання, не кривдять естетики і штуки (Стеф., II, 1953, 72); Носатий крук запишеться в жерці, Виносить присуд з техніки і штуки (Год., Заяча математ., 1961, 60); Величні витвори минулих поколінь, Гробниць і пірамід краса бундючно-чванна. Де перед штукою і вмінням рук у тінь Природа — й та сама відходить подоланна (Мисик, Біля криниці, 1967, 284); // Уміння, майстерність. — Всім відомо, що Петро І іще в 1701 році посилав молодих людей вчитися штуки друкарської кирилицею і гражданкою (Хотк., Довбуш, 1965, 20).
∆ Для шту́ки — заради самого заняття; знічев’я. Дрімайло був великий штукар, і я добре знав, що він наваживсь начепити торби тільки для штуки, (Н.-Лев., IV, 1956, 314); Люди, покидавши худобу і позбиравшись у невеличкі гурточки, вели повільні, нудні розмови, так, для штуки, аби не проспати черги (Тют., Вир, 1964, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 546 - 547.