ШУРХ1, ШУРХ-ШУ́РХ, виг. Уживається як присудок за знач. шу́рхати, шу́рхнути. Шурх-шурх, шурх-шурх, черкається об неї широкий лист кленовий та білий тополевий (Вас., І, 1959, 221); — Ага, так ти злякався, значить… Боїшся? А я не боюся. — Шурх [Гарасько] поміж соснами — і був такий (Тют., Вир, 1964, 345); Під ногами шурх! та шурх! гадюки (Гончар, Тронка, 1963, 31).
ШУРХ2, у, ч., діал. Яр. [Мати:] Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! (Л. Укр., III, 1952, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 567.