ЩІ́ЛИ́НА, и, ж.
1. Вузький довгастий отвір; шпара. Юрба дітей крадеться до повітки і почина заглядати у загородку крізь щілини (Кроп., II, 1958, 478); Дощ хлюскав у віконницю; вітер жалібно вив у димарі і свистав у невеличку щілину в вікні (Мирний, І, 1954, 319); За дверима почулось шарудіння, двері прочинились, і крізь щілину висунулась голова незнайомої, вже немолодої жінки (Дмит., Наречена, 1959, 233); Внизу, між двома половинками білої заслони, була невеличка щілина, і я припав до неї оком (Грим., Подробиці.., 1956, 164); Здавалось, дерев’яна гребля вигнулась під великим тиском води. А вода просякала крізь невеличкі щілини, рвалась на волю, на простори річкові (Томч., Готель.., 1960, 12); Маленьке змієнятко порскає десь у щілину між плиттям (Хотк., II, 1966, 45); *Образно. Вогняна щілина розщепила з верху до низу сизу хмару (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136); Ми стоїмо гранітним монолітом У честі й дружбі вірні, як брати. Це знає ворог і підступно мітить Хоч щілину, хоч шпарку десь знайти (Гірник, Стартують.., 1963, 36); *У порівн. Він [малаєць] меткий, швидкий, очі вузенькі, як щілини, говорить багато, рухається проворно, добрий купець і сміливий розбійник (Ю. Янов., II, 1958, 152); // Заглиблення подібної форми, тріщина на поверхні землі, стіни і т. ін. Я мусив обминати цілі гори різнорідного грузу, балок, вапна і каміння, що навалені тут серед вулиць, перескакувати щілини на землі, наче розкриті жадібно роти (Коцюб., II, 1955, 402); На кам’яній стіні було видко вздовж і впоперек щілини та розколини (Н.-Лев., III, 1956, 37); // Вузький глибокий простір, проміжок між якимись предметами. В вузькій щілині між кипарисами сміялося море (Л. Укр., III, 1952, 599); Брянський уважно дивиться вперед на тісну щілину шляху, в яку вповзають війська (Гончар, III, 1959, 83); // військ. Короткий, вузький і глибокий рів, признач. для укриття людей від осколків, снарядів, бомб, танків. Я дав команду взводу — залягти. Люди порозбігалися по щілинах (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 46); Ми сиділи в глибоких щілинах з протитанковими рушницями, а селянка перед нашими очима сапала буряки (Ю. Янов., І, 1954, 85); // перен., розм. Затишне місце, де можна зупинитися на певний час, сховатися від переслідування, нападу тощо; // розм. Проріз на обличчі, в якому міститься око. Він по-котячи примружив очі і щілинами їх гостро поглянув на Тимофія: — Пусте діло затіяв, чоловіче, пусте і небезпечне (Стельмах, II, 1962, 37); // Вузький отвір у механізмі, машині і т. ін., що має певне призначення; паз. Коли в замковій щілині клацнув ключ, великий сірий пацюк швидко повів вусами й непевно нюхнув повітря (Донч., II, 1956, 10); Крізь пробиту в стовпі щілину для саморобного ключа пробивається в його двір краплина місячного сяйва і затікає чоловікові в руку (Стельмах, II, 1962, 94); Через кілька хвилин танкетка вилетіла за село. Легкий вітерець забирався в зорову щілину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 9); // анат. Вузька порожнина в організмі. Між обома листками [плеври] знаходиться плевральна щілина з невеликою кількістю рідини (Анат. і фізіол. люд., 1957, 73); Зябра складаються з численних яскраво-червоних зябрових пелюсток, прикріплених до особливих кісточок — зябрових дуг.. Між дугами є зяброві щілини (Зоол., 1957, 72); // перен., розм. Незакрите місце, який-небудь хід, яким можна куди-небудь пробратися. І сам він [диякон] своєю вдачею ніби ввесь був обмазаний "єлеєм", бо пролазив скрізь і всюди, сказати б в найменшу щілину, як вміють пролазити миші (Н.-Лев., IV, 1956, 127).
∆ Голосова́ щі́ли́на див. голосови́й.
2. Ущелина, яр, міжгір’я. В щілині поміж горами летів в долину потік (Коцюб., II, 1955, 312); В одній щілині темній? Геть зарослій чагарами, Ялівцем, лежить глибоко Атта Тролева печера (Л. Укр., IV, 1954, 140); Плакала Гафійка, плакала Маруся. Мов сама пережила ту страшну драму в тісній щілині між гір, у хатці — ластів’ячім гнізді, безладно заваленій здобичами нічними, денним розбоєм (Хотк., II, 1966, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 589.