Я́БЛУНЯ, і, ж. Садове й лісове фруктове дерево родини розових з плодами перев. кулястої форми. Серед двору гілляста яблуня стояла (Вовчок, І, 1955, 259); Цвіли яблуні; тихе повітря дихало чудовими пахощами (Коцюб., І, 1955, 27); Під склепінням черемхи й дикої яблуні глибоко дихало лісове джерело (Стельмах, II, 1962, 144).
◊ Недале́ко відко́титься я́блучко (я́блуко) від я́блуні див. відко́чуватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 619.