ЯГА́, и, ж., також у сполуч. баба-яга. Казковий персонаж східних і західних слов’ян; зла баба-чаклунка. Потім і Турна навістила Пресуча, лютая яга; І із сього князька зробила Енею лишнього врага (Котл., І, 1952, 178); От хоча б яга… Кажуть, ніби в ступі їздить без коня… (Граб., І, 1959, 371); *У порівн. Одна була стара мегера — з пасмами сріблястого волосся, що звисало з-під намітки, з гострим носом, спущеним на губу, як у казкової баби-яги (Смолич, Мир.., 1958, 112); // перен., розм. Про злу, сварливу жінку. У сусіди впросилась до такої ж, як сама, яги (Барв., Опов.., 1902, 188); — Злюка, мабуть,— перешіптувались заробітчанки Софії вслід. — Яга! (Гончар, І, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 622.