ЯКОМО́ГА, рідше ЯКМО́ГА, присл. 1. З усіх сил, наскільки можливо. — Вип’єш [зілля] — біжи якомога; Що б там ні кричало, Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась (Шевч., І, 1963, 59); Яків того року таки добре заробив. Налягав якомога, бо знав, за що, то й діло кипіло (Вовчок, І, 1955, 73); Алла Михайлівна на вулиці прискорила ходу і старалася якмога закритись від куряви парасолькою (Л. Укр., III, 1952, 604); Всяке додому спішить якмога (Граб., І, 1959, 315); Він якомога відтягував розмову з Грицьком (Головко, II, 1957, 553); Данило все ще поривався довести, що треба якомога поспішати всім, треба зміцнити 3-ю червоноармійську роту в Золотоноші (Ле, Ю. Кудря, 1956, 47).
2. Уживається як підсилення при вищому ступені прикметників та прислівників. Тихович поспішавсь якмога швидше покинути село, де зазнав стільки сумних пригод (Коцюб., І, 1955, 230); Купріян кумекав, що машини приносять більше користі, ніж живі руки, і не марнував часу та запроваджував у своєму господарстві цих машин якомога більше (Тют., Вир, 1964, 414); — Швидше! — гукали йому тепер, як завжди гукають останньому. А він дбайливо ув’язував себе якомога міцніше, щоб не зринути з петлі, не зірватись (Гончар, III, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 641.