Що oзначає слово - "ярило"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


Яри́ло

1) у дохристиянських віруваннях — бог любові й пристрасті, сили та хоробрості; вважали також богом розквіту творчих сил природи, весняної плодючості, родючості, взагалі весни, тому сприймали як заступника сівачів, а також як бога дітороддя; від нього яриться земля і все живе на ній; назва походить від основи ярий (яр) на означення «сильний», «завзятий», «гнівний» (пор. лайливе: «Чорт ярої баби!»), «весняний», «яскраво-зелений»; місяць Ярила — ярець (травень); у карпатських горян ярь — світла і тепла пора року, пор. приповідку: «Ярь — наш батько і мати, хто не посіє — не буде збирати»; я́рий віск — чистий, білий («Горить свіча воску ярого»), я́рі бджоли — молоді весняні рої, яр — бистрина річки і розмивання від весняних вод — звідси й урвище (яр), утворене такими водами; я́ро — швидко, сильно; ярови́й — швидкий, нетерпеливий, готовий до діла; я́рий — сердитий, запальний; роз’я́рений — страшно розсерджений, неприборканий; яровина́ — весняні посіви хлібів; ярови́ще — поле, засіяне яровими хлібами; я́рість — гнів, хіть; яру́н — хтивець; поя́рий (до вина, до жінок); пор. стародавні імена: Яросла́в, Яропо́лк, Яроми́р; зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим, на голові — вінок з маків і хмелю як символ вічності землі й неба; в лівій руці — пучечок дозрілих житніх колосків — знак життя й щастя, доброго врожаю й благополуччя, а в правиці — серп; на грудях носив зображення бика — символ дужої ярості й пристрасті (тобто ознака того, що варто жити яро); за переказами, як тільки Вели́кий Грім Гриму­́чий (можливо, Перу́н) прокидається навесні від тривалого сну, одягається в розкішний зелений одяг, сідає верхи на чорні хмари, ніби на коня, і роз’їжджає над землею, Ярило починає ходити по ночах: де ступить — проростає яровий хліб, подивиться у поле — квіти розквітають, у лісі з’явиться — птахи заспівають; серце Ярила запалюється любов’ю; торкнеться уві сні молодця — кров його закипає, дівчину торкне — запалає вона, мов жар; виводить Ярило молодь увечері в поля, на луки співати пісень, хороводи водити; як уосібнення весни (по-старому називалася яр) в чоловічому образі, Ярило виступає ніби парою їй; навесні починається старовинне Яри́лине свя́то (Семико́ве по́ле, Яри́лине по́ле, Яри́лина дібро́ва), свято зустрічі бога Ярила (цьому присвячувалося 9 днів); чоловіки мірялися на силу, спритність та влучність у стрільбі з лука; співали: «Подай, Ярило, ключі і замки Одімкнути красну весну, Красну весну, тепле літечко, Тепле літечко, спіле житечко!»; поминали померлих родичів; дозволялися привселюдні поцілунки та обійми; кохання завжди ототожнювалося з горінням (Ярила називали ще припіка́ло), хоч «любов — не пожежа, загориться — не погасиш»;

2) проща́ння з Яри́лом = по́хорони Яри́ла = За́говини на Петрі́вку — старовинний обряд, схожий на похорон Коструба (див. Костру́ба [свя́то]); перед Петрівкою (свято Петра і Павла — початок жнив) Ярило ніби помирає — плодюча енергія землі й Сонця йде потроху на спад; похорони Ярила в перший понеділок Петрівки символізують це явище; опудало Ярила робили звичайно з соломи, клали в труну, і жінки з удаваним голосінням супроводжували його до того місця, де Ярила або спалювали, або топили в річці; ці похорони символізували прощання з весною, настання і розвій довгожданого літа; обряд супроводжувався веселими забавами та жартами; він ще мав назву гони́ти шулі́ку (шуляка́); у ньому брали участь молоді одружені жінки, що сходилися в шинку, пили горілку, співали сороміцьких пісень, чого в інший час робити не можна було; див. ще Ро́зигри1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 663-664.