Аналіз твору«Дім на горі» — Валерій Шевчук

«Дім на горі» – роман-балада, написаний українським письменником-шістдесятником Валерієм Шевчуком протягом 1966-1980-х років, побачила світ у 1983 році.

Літературний рід: ліричний епос.

Жанр: роман-балада.

Головне: у домі біля річки Тетерів панує матріархат – чоловіки або прилітають сірими птахами («джигунами»), зваблюють жінок і тікають; опісля народжуються сини, що мають творчі здібності; або є ті, хто п’є воду з гори і там залишається, тоді народжуються доньки; реальні життєві ситуації переплітаються із демонічними образами спокусників, біблійними мотивами про блудного сина, міфологічною закономірністю у долі жінок.

Ідея: показати пізнання людиною своєї сутності та пошуку життєвого шляху через власні почуття та інтуїцію; зобразити силу та суперечність людського кохання.

Головні герої: Галя, її бабуся, син Галини – Хлопець, її донька Оксана, директор школи (фронтовик) та батько Оксани Володимир, Дженджурик, брат бабусі Іван Шевчук, жінка Івана Марія Яківна, вдова Олександра Панасівна, її дочка Неоліна –кохана Хлопця.

Значення в літературі: твір через композицію та фольклорно-міфологічні особливості порівнюють із бароковою спорудою; тобто роман є унікальним прикладом українського літературного бароко ХХ століття.

Особливості: твір складається з двох частин; у першій «Дім на горі. Повість преамбула» йдеться про життя чотирьох поколінь з 1911 по 1963 роки; а друга, – «Голос трави», – складається з 13 притч, які написав козопас Іван Шевчук.

Чому я маю прочитати цей твір: роман змушує замислитися над закономірностями ужитті, які, можуть мати ледь не магічне пояснення.

Додатково: письменник написав спершу другу частину – оповідання, а потім –преамбулу; довгий період створення пояснюється тим, що у 1970-ті роки твори Шевчука майже не друкували, тож він писав «для себе».