Твір на тему: «Мої перші враження від роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Найвідомішим твором Оскара Уайльда є його єдиний роман «Портрет Доріана Грея». У передмові до роману автор виклав парадокси своєї естетики, стверджуючи, що мистецтво, яке підноситься над життям, і насолода — найважливіше в житті.

В основі сюжету роману лежить трагічна історія молодої людини, сина свого століття, який, піддавшись неправильній філософії, бачить кричущу несправедливість у тому, що вона (носій краси) буде в’янути, а її зображення, створене талантом великого художника, назавжди залишиться прекрасним. Доріан мріє, щоб його краса стала вічною, а портрет би змінювався під впливом часу.

Уайльд представляє один з варіантів закладання душі дияволу в обмін на жаданий дар (багатство, геніальність, талант, любов). Доріан стає жертвою філософії насолоди, носієм якої в романі є лорд Генрі. Він стає жертвою його роздумів про всесилля краси, про те, що вона непідвладна ніяким законам. Повіривши в це, Доріан обирає життя в пошуках краси і насолод, що поступово приводить його до пороку і злочину, бо, перенасичуючись, герой перестає задовольнятися тим, що раніше його влаштовувало...

Стаючи бездумним рабом своїх бажань, він падає в безодню розпусти і злочинів. Зупинити його не може ні що, адже, здійснюючи жахливі вчинки і продаючись порокам, він не бачить їхнього сліду на своєму тілі та обличчі, вони не можуть спотворити його. Обличчя і тіло його світяться по юністю і чистотою, їх не чіпає час. А те, що відбувається з портретом, довгий час не хвилює Доріана, поки не стає занадто пізно. Але за все в житті доводиться платити: бачачи, як жахливо змінився портрет, на якому тепер не юний Адоніс, а хтивий напівзруйнований і напівбожевільний старець, Доріан не витримує зустрічі з совістю і, не розуміючи того, що твір мистецтва вічний, кидається на портрет з ножем. Підсумок символічний: портрет зберігається у своїй первозданній красі, а на підлозі слуги знаходять огидний труп старого. І тільки кільця на руках змушують визнати в ньому Доріана Грея.

Уайльд знаходить засіб наочного втілення своєї думки. Доріан, втілення краси, стає потворністю. І назад вже немає шляху. Уайльд викриває егоїзм і відмову він вічних людських цінностей, що знищили Доріана, який піддався філософії лорда Генрі. Коли Доріан наприкінці роману починає відчувати згубність його шляху, слова лорда Генрі звучать вже не як божественна мелодія одкровення, як було для нього на початку роману, а як відверта брехня, безвідповідальний експеримент: «Ах, Доріане, який ви щасливець! Як прекрасне ваше життя! Все ви в ньому сприймали як музику, тому воно вас не зіпсувало. Я дуже радий, що ви не виліпили ніякої статуї, що не написали картини, взагалі не створили нічого поза собою. Вашим мистецтвом було життя». Це говоритися в той момент, коли Доріан усвідомлює всю порочність і безплідність свого життя.

Уайльд стверджує думку про те, що його герой став жертвою своєї максималістської пристрасті — любові до себе, невипадково він каже: «Намагаючись убити свою совість, Доріан Грей вбиває себе». Але дуже важливо, що стверджуючи провину Доріана, Уайльд співчуває йому набагато більше, ніж його жертвам, бо Доріан для нього втілює трагедію того, що насолода, яка стала самоціллю і підпорядкувала собі все навколо, веде за собою не радість, а муки.