Твір на тему: «Асоціативний етюд за поетичними твором Олександра Олеся «Айстри»

Олександр Олесь був природженим поетом, якому вдалося збудувати власний світ почуттів і поетичних образів. Час довів нам, що цей світ, у якому «з журбою радість обнялась», був дуже близьким поетові і є не чужим сучасним читачам.

Після свята на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, в якому брало участь багато видатних діячів української літератури і зустрічі з ними О. Олесь усвідомив своє життєве призначення і зрозумів сенс свого життя, який полягав у поетичній творчості для людей і про людей. Саме усвідомлення себе «здебільшого громадянським і репрезентантом української пореволюційної інтелігенції» дало поштовх розквіту творчої діяльності О. Олеся у 1905-1907 роках. Його сучасники звали поета співцем революції 1905 року:

«Я вірю в диво! Прийде час,—

І вільні й рівні встануть люди

І здійснять мрії всі ураз!»

У творчому спадку О. Олеся більше двадцяти драм, одинадцять поетичних збірок, багато поетизованих народних казок, а також переклади, фейлетони й поеми. Повернувшись до нас з далекої чужини, його твори й сьогодні навчають нас берегти духовні надбання свого народу, любити та захищати рідну Україну.

Одним з найяскравіших творів О. Олеся вважається поезія «Айстра», написана у 1905 році. Це глибоко філософський, хвилюючий і ліричний твір. З часом до цього вірша М. Лисенко написав музику, і він перетворився на красиву українську пісню. У поезії «Айстри» поет зобразив сподівання квітів на вічну весну і сонячні дні:

«І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні,

I в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна».

На жаль, хоча квіти й тягнулися до життя та світла, їхні сподівання залишалися такими ж марними, як і сподівання українців на краще життя після революційних подій.

«І вгледіли айстри, що жити дарма,

Схилились і вмерли…

І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!».

Незважаючи на те, що квіти загинули, останні рядки поезії висловлюють надію і дихають оптимізмом. Цими рядками О. Олесь підкреслює безперервність життя. І хоч у світі деякий час панує темрява, безнадія і смерть, але все колись мине і над землею знову засяє Сонце.

Уся поетична творчість О. Олеся, зокрема поезія «Айстри», — це історія трагедій, мук, поневірянь, а водночас злетів, надій і перемог.

О. Олесь відчував, що у нього, як і у айстр, не буде іншої весни, іншого життя, іншої любові, іншої Батьківщини та іншої долі ніж та, у якій «з журбою радість обнялась». Можливо, поет інколи і шкодував, що його життя склалося саме так, але він мужньо зносив усі удари, не складав покірно руки і працював до останнього свого подиху.

О. Олесь знав ціну життю і дуже його любив. Про це свідчать останні в його житті поетичні рядки:

«Життя минає, наче сон

У пущі, серед лісу.

І вже чиясь страшна рука

Береться за завісу.

Постій! Ще вечір не погас,

Ще певний шуму праліс.

Ще серце кров’ю не зійшло,

Пісні не доспівались!»