Твір на тему: «Як я відкрив для себе Гете»

Йоганн Вольфганг Гете працював над «Фаустом» протягом шістдесяти років. Задум трагедії дозрів у німецького письменника в 1774 році, а закінчена вона була всього за півтора року до його смерті – в 1831 році. Твір, який увійшов до золотого фонду світової літератури, ставить перед читачем основні питання, пов’язані з усвідомленням сенсу людського буття.

Головний герой філософської трагедії у віршах – доктор Фауст – втілює в собі громадські мрії свого часу про всеосяжне пізнання світу. Зміна середньовічної культурної формації на нову формацію відродження, а потім і на освітянську формацію, як можна краще розкривається в художньому образі людини, готової віддати душу за істинне знання. Прототипом літературного персонажа став реальний чорнокнижник Фауст, який жив наприкінці XV століття в Європі.

Фауст Гете – насамперед, поет: людина, наділена незгасимою жагою до життя, прагненням до пізнання навколишнього всесвіту, природи речей і власних почуттів.

Головний герой трагедії чужий міщанській умовності свого часу. Він не може, як Вагнер, дізнаватися таємниці буття з книг. Йому потрібен вільний простір лісів і полів, чарівні танці фей і відьмині шабаші пізнього німецького середньовіччя, тілесна чуттєвість античності, що втілилася в найгарнішій з жінок, які коли-небудь жили на землі, і дієва сила Нового часу, здатна підкорити собі природу. Відданий Богом на розтерзання Мефістофелю, Фауст лише частково уподібнюється біблійному Іову, який пройшов через ланцюг важких життєвих випробувань і негараздів. Герой Гете, якщо щось і втрачає в трагедії, то тільки самого себе – свої найкращі почуття, свої щирі наміри. Його захоплює життєва енергія Мефістофеля і власні мрії про прекрасне.

Подібно до класичних героїв романтизму, Фауст не здатний сприйняти щастя в його земній іпостасі. Захопившись чаклунськими танцями, він втрачає свою кохану і дочку. Щастя з Оленою йому більше до душі, але і тут героя чекає розчарування: легендарна героїня – всього лише міф, тінь минулих часів. Вона вийшла з Аїда, вона знову сходить в нього слідом за померлим сином, залишаючи Фауста його епосі. При цьому герой Гете, при всіх сатанинських спокусах, не втрачає своїх «благих душевних помислів». Помиляючись і грішачи, він не боїться визнавати і намагатися виправити свої помилки, він не зупиняється у життєвому пошуку й тим самим приємний Всевишньому, який заявив ще на початку трагедії: «Хто шукає, змушений блукати». І рятується Фауст саме тому, що його життя «пройшло в прагненнях», що йому дозволили наблизитися до істини, зміцнитися духовно, зрозуміти, що головне – це дія, яка несе добро і свободу людям.

Знаменита трагедія Гете – унікальний твір, що піднімає на поверхню читацького сприйняття не тільки вічні філософські питання, але і ряд суспільних та наукових проблем свого часу. У «Фаусті» Гете піддає критиці недалеке суспільство, що живе користолюбством і чуттєвою насолодою. Автор в особі Мефістофеля від душі знущається над німецькою системою вищої освіти, побудованої на методичному відвідуванні занять і складанням нікому не потрібних конспектів.

Слід сказати, що це далеко не все, що я зрозумів і виніс для себе з трагедії Гете «Фауст». Цей твір мені дуже сподобався, хоча до того, як його прочитати, я був декілька іншої думки. А тепер я впевнений, що саме завдяки «Фаусту» для мене відкрилася таємнича і неперевершена творчість видатного німецького письменника, поета і філософа Гете.