Моя веснянка (1862)

І знов прийшла весна-красна,
І знов зазеленіло поле,
І розвилась верба рясна…
Чом ти не розцвітаєш, доле?
Чого така ж, як і торік,
Ідеш похила, невесела,
Мов подорожній чоловік
Через чужі долини й села?
От скоро вже і журавлі
Поприлітають в степ широкий;
Забовваніє у брилі
Вівчар в степу серед толоки;
От незабаром і садки
Зеленії розпустять віти
І розцвітуть квітки-маки,
Співатимуть веснянку діти…
Коли ж з тобою, доле, ми
Повеселішаєм, як діти?
А, бачся, й можна б: між людьми
Чому б і нам не порадіти?
Погляньмо: всюди красота;
Холодну землю сонце гріє;
Цвіте мир божий — процвіта;
У полі жито половіє…
Ні, не співать нам, доле, ні!
Нам тільки слухать, як радіє
Усяка пташка навесні,
І ждать — коли-то хліб поспіє…

Березіль 1862 року
Чернігів