Подарунок телепата

1

— Ну, то як же ваш експеримент? — спитала Соломія Олексіївна, пораючись біля невеликого круглого столика, що стояв біля розчиненого вікна. її красиві ніжні руки так і пурхали над білою скатертиною, неначе два птахи, ставлячи то вазу з фруктами, то чайний сервіз, то тарілки. Сергій Антонович так задивився на ті руки, що й не обізвався. — Телепатія, здається, вийшла тепер на передній край? — провадила господиня. Гість зворухнувся, теплим поглядом окинув її постать. «Така ж, як і тоді, хоч нам уже пішов четвертий десяток… — промайнула щемлива думка. — Вишня в цвіту». Уголос промовив:

— Так, телепатія, можна сказати, наука модна. Явища, пов’язані з людською психікою, цікавлять багатьох. Але…

— Що «але»? — обернулась Соломія Олексіївна, і це знову нагадало йому студентські роки. Отакий погляд був у неї й тоді — відкритий і бистрий. Тільки була ближчою…

— Але я й зараз не можу «прочитати» твоїх думок!

Соломіїне обличчя освітилося усмішкою:

— Чи не пора б уже, товаришу докторе, облишити жарти?

— Які там жарти… — Сергій Антонович зітхнув, хотів щось сказати, але, певне, передумав. Підвівся з крісла і заходив по кімнаті, гамуючи хвилювання. — А справді, якби я… Знаєш, нам ще дуже далеко до розуміння феномену психічного. Є здогади, припущення, а точного знання нема. Психіка людини, як той міраж, — наблизишся до нього, а він і розтав…

— Це так, — і собі зітхнула Соломія Олексіївна, — під мікроскопом психіки не побачиш. — Раптом сплеснула руками: — Бач, а про твої квіти забула!

На ходу скидаючи фартушка, заспішила на кухню. Незабаром поставила на стіл кришталеву вазу з трояндами.

— Отепер можна й сідати. Прошу, дорогий госте!

Сергій Антонович із самого початку почувався в своїй корзині, як кажуть англійці, Соломію ж Олексіївну його несподіваний візит вибив з рівноваги. Те, що він — видатний учений, це її зовсім не хвилює, на стрічці пам’яті замиготіли інші кадри… Колись удвох мріяли про спільне життя… Скільки ж це вони не бачились? Сергійко ходить до сьомого класу, отже, чотирнадцять…

За столом почалися, звичайно, спогади, і поступово прірва часу вужчала, сходилася. Сергій Антонович делікатно проминав її невдале заміжжя, може, не хотів розвередити свою давню рану? — а все згадував веселі випадки із студентського життя, розпитував про роботу.

— І все-таки — як ваш експеримент? — нагадала Соломія Олексіївна. Адже в пресі ще нічого не було.

— Матеріали обробляються, як сказано в повідомленні, — розвів руками вчений.

— То ж поки до вас доб’ються кореспонденти…

Експеримент, в якому брав участь Сергій Антонович, дав справді дивовижні наслідки.

— Розумієш, Соломіє, нам пощастило знайти кілька нервових точок планети…

— Не розумію.

— Чесно кажучи, нам і самим це ще не ясно, і ота фраза: «матеріали обробляються» аж ніяк не відписка. Якщо ти цікавишся…

Авжеж, Соломія Олексіївна цікавилась. Не в її характері питати «для годиться». Коло її зацікавлень не обмежувалося нейрохірургією, якою вона займалася в науково-дослідному інституті.

Смакуючи запахущий чай, Сергій Антонович, хоч і уривками і не послідовно, розповів про той експеримент майже все. Суть його полягала ось у чому. Прихильники телепатії — науки про безпосередню передачу думок — вирішили провести експеримент у глобальному масштабі. В основу поклали геометричні принципи — були визначені точки симетрії східної півкулі, куди й відправились учасники експерименту. Наслідок перевершив усякі сподівання: сім точок із дев’яти встановили зв’язок! Вони по черзі то приймали, то передавали інформацію за допомогою самої тільки думки. І це — на відстані в десятки тисяч кілометрів.

— Неймовірно… — прошепотіла Соломія Олексіївна, коли Сергій Антонович замовк і загадково посміхнувся. — Без телефону, радіо чи якихось інших засобів… Дивовижно! — Вона зіжмакала салфетку та так і тримала в руці. — Знаєш, коли б про це розповів хтось інший, а не ти, я б не повірила…

— Я б, мабуть, теж не повірив, якби сам не «перемовлявся», — хитнув головою Сергій Антонович, і в його густій русявій шевелюрі Соломія Олексіївна помітила срібні нитки. — Та що це ми все про науку…

— Незвичайні явища завжди мають притягальну силу.

— Розкажи краще, як ти живеш?

Щілина часу, яка розділяла їх, зовсім не зникала та й не могла зникнути, і він перекидав місток через прірву. Десь у глибині душі відчував: дві геометричні точки поєднати легше, ніж двох людей.

— Та отак і живу. Син росте. Робота захоплює — нема коли і вгору глянути.

Роки лягли їй на плечі, уже Соломія не така жвава, трохи обважніла, мабуть, не часто розправляє крила, та все-таки це була вона, очі її повні того особливого блиску, який завжди вабив Сергія.

— Непокоїть мене Сергійко.

В кожному слові про сина бриніло трепетне материнське почуття, в якому було і захоплення його здібностями, і невдоволення поведінкою, і тривога про здоров’я.

— Нестійка нервова система… Особливо гострі стресові стани, коли програє в шахи.