Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержать
нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах
повішено, мов плахту, долю нашу.
Ми — ланцюга поодинокі звена,
ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога,
не падає ніщо до безвісті води.
Віддати треба нам життю щомога,
а треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,
не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує проте
і ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в’юк,
в одноманітності не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рук
співати будем пісню на житті порозі.

Вітай життя! Що більш даєш, і щастя, і красу,
і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
м’яке, та в панцир крицевий закуте серце.