«Сонце сходило за гуком…»
- Воронько Платон Микитович -* * *
Сонце сходило за гуком,
Ні, не сходило — спливало.
Простягав до нього руки
Пишний бук над перевалом.
А воно на руки — хустку
З променистого серпанку…
Як ласкава Ксеня з Хуста —
Ясинівському Іванку…
А мені?
Мені, старому, —
Все зціляюча «Свалява»,
Тепла злива після грому
Й Ковпакових рейдів слава.