День після суботи

Переклад Віктора Часника

Звичний перебіг життя порушився в липні, коли сеньйора Ребекка, скорботна вдова, яка жила у величезному будинку з двома коридорами та дев'ятьма спальнями виявила, що ґрати на вікнах поламані. Вони були розбиті так, ніби їх було побито камінням з вулиці. Таке відкриття вона зробила у своїй спальні і подумала, що повинна поговорити про це з Архенідою, її служанкою та конфіденткою з часів, коли помер її чоловік. Потім, перетрушуючи старі речі (тому що з деяких пір сеньйора Ребекка нічого більш не робила, окрім перетрушувала дрантя), — вона визначила що пошкоджені не тільки грати в її спальні, але й усі в будинку. Вдова мала традиційне почуття власного значності, успадкованої, можливо, від її прадіда, по батьківський лінії, креольця, який у війні за незалежність воював поряд із роялістами, а потім здійснив тяжку подорож до Іспанії з єдиною метою відвідування палацу, побудованого Карлосом III в Сан-Ільдефонсо. Тож коли вона виявила стан інших металевих сіток, більше не думала говорити з Архенідою, але наділа на голову солом'яний капелюх з крихітними оксамитовими квітами і пішла у мерію давати раду цій біді.

Але потрапивши туди, вона побачила, що сам алькальд, без сорочки, волохатий та із солідністю, яка здалася їй розпутною, займався ремонтом муніципальних решіток, пошкоджених, як і у неї.

Сеньйора Ребекка ввірвалася в бруднуватий і невпорядкований кабінет, і перше, що впало в око – це купа загиблих птахів на письмовому столі. Але була заморочена, частково жарою і частково через обурення, викликане руйнуванням її дротяних решіток. Отже не встигла здригнутися від незвичайного видовища мертвих птахів на столі. Її навіть не шокували докази деградації авторитету представника влади, що забрався на вершину драбини, звідки ремонтував металеві мережі вікна з мотком дроту та викруткою. Вона не думала тепер про іншу гідність, ніж про свою власну, бо позбиткувались над її ґратами, і якесь затемнення заважало їй навіть співвіднести вікна її будинку з вікнами мерії. Стала з обережною урочистістю у двох кроках від двері всередині офісу, і підтримувана акуратною ручкою довгої парасольки сказала:

"Мені потрібно подати скаргу".

Зверху сходів алькальд повернув обличчя, від жари набігле кров'ю. Не проявив ніяку емоцію щодо незвичайної присутності вдови у своєму кабінеті. З похмурою зневагою продовжував відривати розтрощену сітку і спитав згори: "У чому річ?"

"Сусідні хлопці порвали дротяні решітки".

Тоді алькальд знову зирнув на неї. Він пильно оглянув її від майстерно зроблених оксамитових квіточок до старих черевиків сріблястого кольору, і це було так, ніби побачив її вперше у своєму житті. Він хазяйновито спустився, все ще дивлячись на неї, і коли ступив на підлогу, поклав руку на свою талію і кинув викрутку на край письмового стола.

Він сказав:

— Це не хлопці, сеньйора. Це птахи.

І тоді вона пов'язала мертвих птахів на столі з чоловіком, що вибрався по драбині та зі зламаними сітками своїх спалень. Вона здригнулася, уявляючи, що всі спальні в її будинку були сповнені мертвих птахів.

— Птахи, — вигукнула.

— Птахи, — підтвердив алькальд. Дивно, що ви не розібрались, хто це зробив, бо вже три дні ми маємось з проблемою птахів, які розбивають вікна щоб загинуть всередині будинків.

Коли вона покинула мерію, то відчула сором. І була трохи обурена Аргенідою, яка приносила всі чутки про містечко до її будинку та однак не розповідала їй про птахів. Розкрила парасольку, засліплена сяйвом навислого серпня, і коли йшла по розпеченій та безлюдній вулиці у неї склалося враження, що спальні всіх будинків сильно і огортаючи видихали сморід мертвих птахів.

Це було в останні дні липня, і ніколи за час існування міста не було так жарко. Але його мешканці цього не усвідомлювали, вражені масовим падежем птахів. Хоча дивне явище серйозно не вплинуло на діяльність людей, бо більшість звернули увагу на це тільки на початку серпня. Один з більшості, яка довго не помічала мору, Антоніо Ісабель із вівтаря Пресвятого Таїнства Кастанеда і Монтеро, лагідний пастор парафії, якому вже було дев'яносто чотири роки і який стверджував, що тричі бачив диявола, та однак він бачив лише двох мертвих птахів, не надаючи цьому найменшого значення. Спочатку він знайшов птаха у вівторок у ризниці, після меси, і подумав, що він там оказався, бо його притягнув якийсь сусідський кіт. Інший був знайдений у середу в коридорі пасторського будинку. Падре випинав його кінчиком черевика на вулицю, думаючи: взагалі не повинно існувати котів.

Але в п'ятницю, прибувши на залізничний вокзал, він знайшов третю мертву птицю на сидінні, де збирався усістися. Це було як внутрішня блискавка, коли він схопив тушку за лапки, підняв її до рівня очей, перевернув, оглянув, і здивовано подумав: Карамба, це вже третій, що попався мені цього тижня. З того часу він поступово почав усвідомлювати, що відбувається в місті, але у дуже неточний спосіб, бо святий отець Антоніо Ізабель частково через вік і частково також тому, що він стверджував, що бачив диявола тричі (тому здавався людям трохи з'їхавши), його парафіяни вважали доброю людиною, спокійною і послужливою, але яка зазвичай заноситься у хмари.

Ну, зрозумів він що щось сталося з птахами, але навіть тоді він не повірив, що це так важливо, що заслуговує проповіді.

Він першим відчув сморід.

Відчув у п'ятницю вночі, коли стривожено прокинувся, бо мерзенний сморід перервав його легкий сон, але він не знав, чи відносити це до кошмару чи до нового і оригінального сатанинського ресурсу для порушення його сну. Він обнюхав все довкола і крутнувся в ліжку, думаючи, що цей досвід може бути корисним для проповіді. Це могла бути — подумав він, драматична проповідь про здатність сатани проникнути у душу людини через будь-яке із п'яти почуттів.

Коли наступного дня перед месою він прогулявся по паперті, то почув перший раз розмову про мертвих птахів. Він думав про проповідь, сатану і про гріхи, які можуть бути вчинені нюхом, коли він почув що нічний душок був від дохлих птахів, зібраних протягом тижня; і сформувалася у його голові заплутана мішанина євангельської профілактики, неприємних запахів та мертвих птахів Тож у неділю йому довелося імпровізувати щодо милосердя і благодійності, так що він сам не дуже зрозумів і назавжди забув співвідношення між дияволом і п'ятьма почуттями.

Однак десь на краєчку його думок це, мабуть, залишилося, зберігаючи дані переживання. Так ставалося завжди, не тільки у семінарії вже більше 70 років тому, але дуже особливим чином після того, як йому виповнилося 90 років. У семінарії, дуже ясним післяобіднім днем, коли сильна злива випала без буревію, він якраз читав уривок з твору Софокла мовою оригіналу. Коли щойно перестало дощити, він переглянув через вікно розкисле поле, вимитий і оновлений день, і зовсім забув про древньогрецький театр та класику, які він не розмежовував, а називав, загалом, "дідуганчики — попередники ". Одного дня без дощу, можливо, тридцять, сорок років потому, він перетнув бруковану площу міста, до якого він вирішив завітати, і без того, щоб пояснити це собі, він продекламував строфу Софокла, яку він читав у семінарії. Того ж тижня, він довго розмовляв про "дідуганчиків – попередників" з апостольським вікарієм, балакучим і чутливим старим, що захоплювався складними загадками для ерудитів, які той сказав, що винайшов, і це стало популярним через роки під назвою кросвордів.

Ця співбесіда дозволила йому одним махом відновити всю свою стару і щиру любов до грецької класики. На Різдво того року він отримав лист. А якби не було так що до того часу він вже здобув міцний престиж створіння з перебільшеною уявою, відважного щодо інтерпретацій і трохи божевільного у своїх проповідях, то ця нагода зробила б його єпископом.

Але його морально поховали в містечку задовго до війни 85 року, а в той час коли птахи почали гинути в спальнях, пройшли вже роки з тих пір як вони попросили єпархію замінити його молодшим священиком, особливо коли він сказав, що бачив диявола. Відтоді вони почали нехтувати ним, чого він не помітив у дуже зрозумілий спосіб, навіть якщо він все ще міг читати маленькі символи требника без окулярів.

Він завжди був людиною регулярних звичок. Невеликий, непоказний, з яскраво вираженими і твердими плечима; добродушні жести і заспокійливий голос були гідні для розмови, але занадто тихі для амвона. Перебував до часу обіду у своїй спальні, пускаючи ротом пузирі і лежачи на парусиновому кріслі, що складалось, без іншого одягу, як тільки довгі саржеві панталони штрипками обв'язані на щиколотка.

Він нічого не робив, окрім відслужував месу. Два рази на тиждень він сидів у сповідальній, але ніхто не сповідався роками. Він простодушно вірив, що його парафіяни втрачали віру через сучасні звичаї, отже вважав би дуже своєчасною подією, щоб побачити диявола в трьох випадках, хоча він знав, що люди, дуже мало зважають на його слова, усвідомлював, що був не дуже переконливий, коли говорив про ці події. Не було б для нього несподіванкою виявити, що він мертвий і не просто останні п'ять років, але також у ті надзвичайні моменти, коли він знайшов перших двох птахів. Однак, знайшовши третього, він визирнув трохи до життя, так що останніми днями він думав із помітною частотою про мертву птицю на сидінні станції.

Він жив за десять кроків від храму, в маленькому будинку, без дротяних решіток, з коридором на вулицю і двох кімнат, які служили кабінетом та спальнею. Вважав, в моменти коли ясність розуму покидала його, що можна досягти щастя на землі, лише коли не дуже спекотне, і ця ідея породила якесь збентеження у його душі. Йому подобалось блукати метафізичними стежками. Це він робив, коли сидів у коридорі щоранку із зачиненими дверима, з закритими очима та розслабленими м'язами. Однак він сам не здогадувався би, що вже три роки у моменти медитації абсолютно нічого не думав ні про що.

О дванадцятій годині хлопчик переходив коридор із підносом з чотирьох страв, які були одними і тими ж щодня: кістковий суп із шматочком маніоку, білий рис, тушковане м'ясо без цибулі, смажений банан або кукурудзяна булочка і трохи сочевиці, якої святий отець Антоніо Ісабель ніколи не пробував, лишаючи на тарілці.

Хлопчик ставив піднос з їжею поруч із кріслом, де лежав священник, але той не розплющував очей, поки знову не чув затихаючих кроків по коридору.