Голем XIV

Станіслав ЛЕМ

ГОЛЕМ XIV

ПЕРЕДМОВА

Визначити історичний момент, коли механічна рахівниця здобулася на Розум, так само важко, як і той, коли мавпа перетворилась у людину. І все ж відколи створений Ванневаром Бушем аналізатор диференційних рівнянь започаткував бурхливий розвиток інтелектроніки, не минуло й одного людського віку. Після нього, наприкінці другої світової війни, збудували ENIAC — пристрій, який назвали — як же передчасно — "електронним мозком". По суті, ENIAC був звичайним комп'ютером, а в масштабах Дерева життя — примітивним нервовим ганглієм. Однак саме від нього історики ведуть відлік доби комп'ютеризації. У 50-х роках XX століття виникла нагальна потреба в цифрових машинах. Одним із перших їхнє масове виробництво розпочав концерн IBM.

Робота цих машин мала небагато спільного з процесами мислення. Машини опрацьовували дані як у царині економіки й великого бізнесу, так і в сфері управління й науки. Ввійшли вони й до політики: вже перші зразки використовувались для передбачення результатів президентських виборів. Десь у той самий час RAND Corporation зуміла зацікавити військові кола Пентагону методом прогнозування подій на міжнародній воєнно-політичній арені, складаючи так звані "сценарії подій". Звідси було недалеко до надійніших методик, скажімо, таких, як СІМА, з яких через два десятиліття народилася прикладна алгебра подій, названа (зрештою, не зовсім вдало) політикоматикою. В ролі Касандри комп'ютер проявив свою силу й тоді, коли в Массачусетському технологічному інституті в рамках знаменитого проекту "The Limits to Growth" вперше почали будувати і моделі земної цивілізації.

Проте не ця парость еволюції обчислювальних машин здобула найбільшу вагу наприкінці століття. Армія використовувала цифрові машини з кінця другої світової війни згідно для розробки систем оперативної логістики, що постала на театрах воєнних дій. На стратегічному рівні рішення і надалі приймали люди, але другорядні й менш складні проблеми дедалі частіше перекладалися на комп'ютери. Водночас їх почали запроваджувати в оборонну систему Сполучених Штатів, де вони відігравали роль нервових вузлів континентальної мережі раннього оповіщення. З технічного погляду такі мережі дуже швидко старіли. Після першої з них, названої CONELRAD, з'явилося багато наступних варіантів мереж EWAS — Early Warning System . Потенціал оборони і нападу спирався тоді на систему рухомих (підводних) і нерухомих (підземних) балістичних ракет з термоядерними боєголівками, а також на кільцеві системи радарносонарних станцій. Обчислювальні машини виконували в цій системі функції комунікативних ланок — отже, чисто підпорядковані.

Автоматизація входила в життя Америки широким фронтом — і насамперед "знизу", проникаючи у сферу обслуговування й механізуючи процеси, які не вимагали розумових зусиль (банківська справа, транспорт, готельне господарство). Військові комп'ютери виконували спеціалізовані вузькі завдання: вишукували цілі для комбінованого ядерного удару, опрацьовували результати супутникових спостережень, оптиміалізували переміщення флотів і коригували рух важких MOLi (Military Orbital Laboratory) .

Як і можна було сподіватись, діапазон проблем, що їх мали вирішувати електронні машини, невпинно зростав. Це було природно в ході гонки озброєнь, але й пізніша розрядка не стала гальмом для подальших капіталовкладень у цій галузі, оскільки заморожування термоядерних озброєнь вивільнило значні бюджети квоти. А від них, уже після закінчення в'єтнамської війни, Пентагон не хотів повністю відмовитись. Проте й тодішні комп'ютери — десятого, одинадцятого і, нарешті, дванадцятого поколінь, — переважали людину тільки швидкістю операцій. Дедалі ставало ясніше, що людина в оборонних системах саме той елемент, який затримує виконання потрібної команди.

Отже, зародження серед фахівців Пентагону — надто вчених, зв'язаних із так званим "воєнно-промисловим комплексом", — ідеї опору описаному напрямку інтелектронної еволюції можна визнати цілком природним. Серед неспеціалістів цей рух назвали "антиінтелектуальним". За свідченням істориків науки і техніки, його засновником був англійський математик середини XX століття А. Тьюрінг, творець теорії "універсального автомата". Це була машина, здатна виконувати загалом БУДЬ-ЯКУ операцію, яку можна формалізувати, тобто надати їй ідеально повторюваного характеру. Різниця між "інтелектуальним" і "антиінтелектуальним" напрямками в інтелектроніці полягає в тому, що елементарно проста машина Тьюрінга завдячує свої можливості самій ПРОГРАМІ. Натомість у працях двох американських батьків кібернетики Н. Вінера й Дж. Неймана з'явилася концепція системи, яка САМА себе програмує.

Ясна річ, ми викладаємо ці кібернетичні роздоріжжя надзвичайно спрощено — ніби з пташиного лету. І зрозуміло також, що здатність самопрограмування не виникла на порожньому місці. Її необхідною передумовою була надзвичайна складність будови обчислювальних машин. Ця диференціація, майже непомітна в першій половині XX сторіччя, справила великий вплив на подальшу еволюцію обчислювальних машин, особливо коли зміцніли й стали самостійні такі галузі кібернетики, як психотоніка та багаторазова теорія рішень. У вісімдесятих роках у військових колах народилася думка про цілковиту автоматизацію всіх найголовніших заходів — як військово-командних, так і політико-економічних. Цю концепцію, названу згодом "Ідеєю Єдиного Стратега", першим проголосив генерал Стюарт Іглтон. Окрім комп'ютерів пошуку оптимальних цілей атаки і мережі зв'язку та обчислень, на яку спирались оповіщення й оборона, окрім датчиків і боєголівок, — він передбачав створення потужного центру, який завдяки всебічному аналізу економічних, військових, політичних і соціальних даних міг би напередодні будь-якого воєнного конфлікту безперервно оптимізувати глобальну ситуацію СІЛА, отже, забезпечував би Сполученим Штатам перевагу в масштабах усієї планети та її космічній околиці, яка вийшла на той час за межі орбіти Місяця.

Подальші прихильники цієї доктрини наполягали на тому, що йдеться про доконечний крок на шляху прогресу цивілізації; а що прогрес — доконечна, єдність і розвиток усіх його складників, то не можна довільно виключати військову сферу. Коли зупинили зростання ударної сили ядерної зброї і обмежили радіус дії ракет-носіїв, настав третій етап гонки озброєнь — етап змагання, здавалося б, менш грізний, зате витончений, бо це вже був Антагонізм не Нищівної Сили, а — Оперативної Думки. Як раніше сила, так тепер думка мала стати бездушною й механізованою.

Ця доктрина, як, зрештою, і її атомно-балістичні попередниці, стала об'єктом критики, — здебільшого з боку лібералів і пацифістів. Її заперечували й чимало видатних учених, серед них і фахівці з психоматики та інтелектроніки, проте вона зрештою перемогла, що відбилось у правових актах обох законодавчих органів США. А втім, уже 1996 року виникла підпорядкована самому президентові USIB (United States Intellectronical Board) , із власним бюджетом, який першого року склав дев'ятнадцять мільярдів доларів. Це був лише скромний початок.

З допомогою дорадчого органу, яким напівофіційно опікувався Пентагон, а заправляв державний секретар оборони Леонард Дейвенпорт, USJB уклав контракти з рядом великих приватних фірм, як-от International Business Machines, Nortronics або Cybermatics, на будівництво прототипу пристрою, відомого під кодовою назвою ГАНН (скорочення від Ганнібала). Однак через пресу і внаслідок "протікання" інформації поширилась інша назва цього пристрою — ULVIC (Ultimative Victor) . До кінця століття виникли й інші прототипи подібних пристроїв. З найвідоміших можна згадати такі системи, як AJAX, ULTOR GILGAMESH, а також численну серію ГОЛЕМІВ.

Завдяки колосальним витратам коштів та праці і їхньому блискавичному зростанню, традиційні методи інформатики зазнали справжньої революції. Зокрема, величезне значення мав перехід від електричних процесів до світлових при передачі інформації всередині обчислювальних машин. У поєднанні з подальшим зростанням "нанізації" (так називали чергові етапи мікромініатюризації — { варто, може, додати, що наприкінці століття в маковому Зернятку могло розміститися 20 тисяч логічних елементів!) цей перехід дав дивовижні наслідки. Перший уже повністю світляний комп'ютер, ГІЛЬГАМЕШ, працював у мільйон разів швидше від архаїчного ЕНІАКу.

"Подолання бар'єру мудрості" — як це іноді називають, — сталося зразу ж після 2000 року завдяки новому методу конструювання обчислювальних машин, названому "невидимою еволюцією Розуму". Досі кожне покоління комп'ютерів конструювалося реально; концепцію побудови їхніх наступних варіантів з величезним — тисячоразовим! — прискоренням хоча й знали, але не могли відтворити, оскільки наявні обчислювальні машини, які мали служити "лоном" або "синтетичним середовищем" цієї еволюції розуму, були недостатньої ємності. Лише виникнення Федеральної Інформаційної Мережі дало змогу втілити цю ідею в життя. Розвиток шістдесяти п'яти наступних поколінь тривав заледве десять років; Федеральна Мережа в нічні періоди — коли було найменше навантаження — випускала в світ один "штучний вид Розуму" за одним; це було потомство, яке пройшло "прискорений комп'ютерогенез", бо воно дозрівало — прискорене символами, тобто нематеріальними структурами, — в інформаційному субстраті, у "живильному середовищі" Мережі.

Але після цього успіху прийшли нові труднощі. АЯКС і ГАНН, прототипи сімдесят восьмого і сімдесят дев'ятого поколінь, визнані гідними втілення в металі, вагались, приймаючи рішення, — що й назвали "машинним неврозом". Різниця між колишніми й новими машинами в принципі зводилась до різниці між комахою і людиною. Комаха приходить на світ із "запрограмованими до кінця" інстинктами, яким вона кориться без роздумів. Натомість людина мусить учитися належної поведінки, але наслідком цього навчання стає дедалі більша самостійність: керуючись знаннями, людина може змінити попередні програми дій.

Отож комп'ютери аж до двадцятого покоління включно поводилися як "комахи": вони не могли ставити під сумнів, а тим більше переробляти свої програми.