Коні смерті

По біломісячнім шляху,
Як гонить місяць-хмаропас
Свої ватаги в вишині,-
Нековані, до нас, до нас
Чвалують коні смертяні.

Безгучні вбивчі скакуни
I тіні-вершники на них,
Примарні вершники німі.
Забачивши грізний той біг,
I місяць криється у тьмі.

Хто зна, куди вони й відкіль?
Весь світ застиг у сні тяжкім.
I враз вривається галоп...
I завжди є в них вільний кінь,
I завжди вільне є сідло.

I перед ким спинились, той
Впадає, зблідши, на коня —
Який там може бути герць?
I далі коні поганя
По новобранців пані Смерть.