Листя трави (збірка)

ЛИСТЯ ТРАВИ
(переклад Леся Герасимчука, Са Пачико)
Обрані твори

ПОЕЗІЇ ("Листя трави – епіграф")

Нумо, душа моя сказала,
Такі напишемо для тіла мого вірші (бо ми — одне),
Щоб я незримо після смерті повернувся,
Чи через довгий, довгий час, та в інших уже сферах,
Для друзів міг продовжити свій спів
(Усе згадавши в ньому: персть земну, дерева, вітер, бурхливі хвилі),—
Коли б то не було — приємно це: я усміхаюсь, можу вести далі.
Коли б то не було, мої зі мною вірші... та передусім
Я їх присвячую душі і тілу, додаючи своє ім'я:
Уолт Уїтмен

ЧИТАЮЧИ КНИЖКУ
Читаючи книжку, славетний життєпис...—
І це (кажу я) автор справді називає людським життям?
Невже, коли я помру і мене не буде, хтось так само опише й моє життя?
(Ніби хтось по-справжньому знає щось про моє життя,—
Навіть я сам думаю часто, що знаю насправді мало
чи й зовсім нічого про власне життя;
Лише кілька натяків,
кілька невловних розпливчастих здогадів, іносказань,
Які я намагаюся нині позбирати докупи для себе самого).

КНИГА I. ПРИСВЯТИ.

ЄДИНІЙ СУТІ Я СПІВАЮ
Єдиній суті я співаю, простій окремій особі
Все ще вимовляю слово "Демократія", слово "Гуртом"

Фізіології, з потилиці до п'ят співаю я,
Не лише фізіогномії, не лише мозку, як гідному Музи, я кажу
що Постать досконала є надзвичайно гідною,
Жіночне рівне з Чоловічим, співаю я.

Життю в неосяжній пристрасті, в пульсації та силі,
Безжурному, відкритому для вчинків, скерованих законом дивовижним,
Новітній Людині співаю я.

ТОБІ, О СПРАВА СТАРОВИННА

Тобі, о справа старовинна!
Ти незрівнянна, запальна, хороша справа,
Ти жорстока, безжалісна, солодка ідея,
Безсмертна крізь віки, племена, землі,
Після незвично похмурої війни, великої війни за тебе,
(Я думаю, всі війни крізь весь час, насправді билися і
будуть дійсно битися за тебе)
Тобі ці пісні, вічний марш – тобі.

(Війна, о солдати, не сама по собі
Більш, більше, набагато більше невимовно стоїть чекаючи позаду,
а зараз наступає в цій книзі)

Ти світило з безлічі світил!
Ти кипляча основа! Ти гарно підживлений, прихований зародок! Ти центр!
Навколо ідеї про тебе оберталася війна,
Зі всією її люттю, і несамовитою грою причин,
(З величезними наслідками, що настануть через тричі тисячу літ)
Цей речитатив для тебе, – моя книга і війна – одне єдине,
Злилися в цьому дусі я й моє, я ніби спір зав'язаний на тебе,
Як колесо круг вісі крутиться, так книга ця ненавмисно
крутиться навколо ідеї про тебе

КОЛИ ЧИТАВ Я КНИГУ
Коли читав я книгу, знаменну біографію
І це ось те (кажу я), що автор назива людське життя?
І що, так хтось, як я помру, й моє опише життя?
(Немов би будь-хто дійсно знає щось про моє життя,
Ні, ба, навіть сам я часто міркував, що знаю мало,
чи нічого про справжнє моє життя,
Лиш декілька підказок, декілька невиразних штрихів і натяків
Я сам шукаю креслення мого шляху)

ПОЕТАМ ПРИЙДЕШНІМ

Поети прийдешні! промовці, співаки, музики що прийдуть!
Не день сьогоднішній виправдає мене та відповість навіщо я є,
Але ви, кров нова, природня, атлетична, континентальна, величніша ніж ми знаємо.
Озвіться! ви повинні мене виправдати.

Проте, я сам напишу одне чи два слова підказки для майбутнього,
І ось, я виринаю лиш на мить, викочуюсь – і поспіхом вертаюся у морок.

Я – чоловік, що неквапливо сам прогулюється зовсім без зупинки,
на тебе кине випадковий погляд, а після відверне своє лице,
Залишивши тобі всі спроби знайти та визначити його риси,
Чекаючи основних вчинків від тебе.

КНИГА 2
ВИХОДЕЦЬ З ПОМЕНОКУ
(Скорочено)

1
Виходець з рибоподібного Поменоку, де народився я,
Викоханий та вирощений досконалою матір'ю,
Після мандрів багатьма країнами, закоханий в багатолюдні бруківки,
Мешканець Манхетена, мого міста, чи південних саван,
Чи солдат на привалі, чи носій мого ранця та пістоля, чи гірник в Каліфорнії,
Чи селюк з мого дому, з Дакотських лісів, що годував мене м'ясом, поїв мене з джерела,
Чи відлюдник, розмірковуючий та медитуючий в глибокому самозаглибленні,
Вдалині від мінливих хвилювань дзвенячої юрби, блаженний і щасливий,
Усвідомив він свіжість свободи, даровану течією Міссурі,
усвідомив могутність Ніагари,
Усвідомив стадо бізонів на пасовищі, волохатих та
твердогрудих биків,
Чи землю, скелі, переживання травневих квітів, зорі, дощ, сніг,
моє здивування,
Дослідив він відтінки пісень пересмішника та політ
гірського яструба,
І чув незрівнянну світанкову пісню самітного дрозда з
болотного кедру.
Самітник, співаючий на Заході, я починаю Новий Світ.

2
Перемога, єдність, індивідуальність, час,
Непорушні угоди, багатства, таємниця,
Вічний прогрес, космос, та новітні повідомлення.
Це і є життя,
Ось воно розвилося по всій площині після таких тяжких судом та конвульсій.

Яке чудернацьке! Яке непідробне!
В підніжжі – дивовижна земля, над головою – сонце.
Дивися – обертається земна куля,
Прадавні материки з'єдналися разом
Теперішні та майбутні континенти, північ та південь з'єднані перешийками.

Поглянь, широкі бездоріжні простори,
Мов уві сні змінилися, вони швидко наповнюються [життям>,
Величезні маси виходять на їх поверхню,
І ось вони вже покриті першопрохідцями, митцями, установами, знаннями.

Поглянь-но уявою крізь час,
На моїх безкінечних слухачів.

Твердим та розміреним поступом вони крокують, вони ніколи не зупиняться,
Низка людей, Амеріканос, сотні мільйонів,
Ось одне покоління зіграло свою роль і пішло,
Інше покоління зіграло свою роль і пішло слідом,
З обличчями, направленими на мене з всіх сторін, щоб чути,
Зором зосередилися на мені.

3
Амеріканос! завойовники! марш людяності!
Передові! століть марші! Визволителі! Маси!
Для вас зміст моїх пісень.

Пісень про прерії,
Пісень про Міссісіпі, що без кінця тече до Мексиканського моря,
Пісень про Огайо, Індіану, Іллінойс, Айову, Вісконсін та Мінесоту,
Пісень, що виходять з центру, з Канзасу – і далі по усіх усюдах,
Вибухові імпульси невпинного вогню, що оживляє все.

4
Візьми мої листя, Америко, візьми їх Північ і візьми їх Південь,
Хай вони всюди будуть довгожданими, бо це ваші власні нащадки,
Огорни їх Захід і Схід, бо вони огорнуть вас,
І ви, попередні <листя>, з любов'ю поєднайтеся з ними, бо вони з любов'ю єднаються з вами.

Я линув до старих часів,
Я вчився біля ніг величних майстрів,
І зараз, якщо б можливо – О хай би величні майстри повернулися і вивчали мене.

Іменем Штатів <запитую>: чи можу я зневажати древністю?
Чому ці діти древності виправдовують її?

5
Поети померлі, філософи, ксьондзи,
Великомученики, митці, винахідники, уряди стародавні,
Ті, хто сформував мову на інших берегах,
Народи колись могутні, а зараз ослаблі, розпотрошені чи спустошені
Я не можу продовжити, доки я не віддам шани тому, що ви нам лишили,
Я насолоджуюся цим [спадком>, він чудовий (я ненадовго занурився в нього)
Думаю, не потрібно ніщо звеличувати, ніщо не заслуговує на більше, ніж має.
Ретельно переглянувши старовинні часи, я відпустив їх,
Я лишився тут, на своєму місці, з моїм сьогоденням.

Це територія жіночого і чоловічого,
Це його і її спадок – весь світ, це полум'я тілесне,
Це духовне, що перекладено [в тілесне>, зрозуміле і відкрите всім
Вічна турбота, довершеність видимих форм
Задоволення, крок уперед після затяжної паузи,
Так, вона прийде, моя володарка — душа

6
Душа,
Навіки вічні – довше, чим земля буде коричневою та твердою,
довше, чим у воді будуть приливи та відливи.
Я складатиму поеми матерії [плоті>, бо я вважаю,
що це найбільш духовні поеми,
І ще я складатиму поеми моєму тілу та смертності,
Бо лиш так, думаю я, можна написати мені поеми про мою душу та безсмертя.

Я складу пісню про ці Штати, що жоден штат
ні при якій умові, не може підкорити інший штат,
І я складу пісню, про дружність вдень та вночі
між всіма Штатами, та між любими окремими штатами,
І я складу пісню до вух Президента, наповнену зброєю та загрозливими натяками,
І за зброєю – незліченні невдоволені обличчя;
І пісню складу я Одному, зліпленому з іншого тіста,
Ікластий та блискучий Один, його голова вище всіх,
Рішучий, войовничий Один разом з усіма і над всіма,
(Може в когось великий зріст, але він – над всіма.)

Я визнаю кожну сучасну країну,
Я відстежую географію всього світу та вітаю
люб'язно кожне місто велике та маленьке,
І працьовитість! Я наповню мої поеми з вашого героїзму
на землі та на морі,
І я доповім про весь героїзм з американської точки зору.

Я заспіваю пісню товаришуванню,
Я покажу, як один нарешті згуртує всіх,
Я вірю, що всі, що шукали їх ідеал мужньої любові
вкажуть на мене,
Тому я вирішив, хай вогонь з мене горить полум'яно,
навіть загрожуючи поглинути мене,
Я розбурхую цей, надто довго тліючий вогонь,
Я даю йому повну свободу,
Я напишу благовісну поему товаришу та коханню,
Хто, якщо не я, зрозумів кохання з всіма його печалями та радостями?
Хто, як не я, буде поетом товаришів?

7
Я легковажу на походження, вік, расу,
Я зближуюсь з людьми, з їх власним духом,
Це символ необмеженої віри.

Усім! Усім!* хай інші ігнорують, що є в них,
Я напишу поему злу, я його також урочисто відзначу,
Я й сам наповнений і добром і злом, і моя нація так само – і я підтверджую
цей факт – немає зла,
(Чи якщо є, тоді скажу я так: чи важливіше тобі, а чи землі, а чи мені
воно за всі інші речі?)

Я, що вів багатьох і що сам йшов за багатьма, урочисто відкриваю віровчення, я
спускаюся на арену,
(Так може бути, що призначено мені гучно кричати там,
горлати переможно,
Хто знає? може цей мій крик злетить від мене і ширятиме над всім.)

Ось це усе не просто так,
Я кажу: уся земля, всі зорі в небесах – для цього віровчення.

Я кажу: ні одному, ніколи не було достатньо напів-віри,
Ніхто, ніколи не обожнював, не вірив пів-достатьно,
Ніхто не міркував, наскільки божественний він сам, і наскільки
безхмарне майбутнє.

Я кажу: ця істинна і незмінна шляхетність цих Штатів мусить бути
їх релігією,
Протилежні риси не істині і не шляхетні;
(Ні характер, ні життя – достойним не буде без цієї релігії,
Ні земля, ні чоловік чи жінка – <ніщо> без цієї релігії.)
____________________________________________________
*в оригіналі – латиною: Omnes! Omnes! – всякий, всі, загалом

8
Що робиш ти, юначе?
Чи ти такий серйозний, чи відданий літературі, науці, мистецтву, коханню?
Цим очевидним речам, політиці, точкам зору?
Твої амбіції чи справи – що це може бути?

І все це добре – проти я ні слова не зроню, я також їх поет,
Але ж дивись! дуже швидко згасне спалене у ім'я релігії,
Не всяка річ варта цілопалення, невловимий вогонь – основа
життя на землі.
Будь-що більше ніж релігія.

9
Що ти шукаєш так задумливо і тихо?
Що тобі треба, камерадо*?
Дорогий сину, чи ти не думав, що це любов?

Слухай любий сину – слухай Америку, її дочок чи синів,
Це боляче – бурхливо кохати чоловіка чи жінку, а ще це
задоволення, це чудесно,
Але, є дещо інше надзвичайно велике, що повністю дорівнює коханню,
Це величне, надприродне, що охоплює все і
підходить всім
---
*Камерадо – букв.: товариш, друг, напарник.
Сучасне сленгове "камрад" теж має такі-ж значення

10
Ти знай, лише для того, щоб окропити землю зародками величнішої релігії,
Подальші пісні, кожну в її власному звучанні, співаю я.

Мій товариш!
Розділи зі мною дві величних речі, і третю більшу за них,
і більш чудову,
Велич Кохання і Демократії, і велич Релігії.

Сумбурний мій склад, видимий і невидимий,
Таємничий океан, куди впадають потоки,
Пророчий дух матеріального, мінливі спалахи навколо мене,
Живі сутності, індивідуальності, зараз, безсумнівно, оточують нас,
в атмосферах, яких ми ще не пізнали,
Зв'язок щоденний і щочасний не полишає мене,
Ці примхи, ці непрозорі натяки мені.

Не людина, щоденні поцілунки якої пам'ятаю ще з дитинства,
Що вдихнула і вплела в мене те, що тримає міцно біля неї
набагато сильніше ніж я прив'язаний небесами і всім духовним світом,
Все це пройшло через мене і радить мені теми [моїх віршів>.

О ці теми-рівняння! О дивовижні пошуки спільного знаменника!
Трелі під сонцем, що супроводжують ранок, чи полудень, чи надвечір'я,
Поетична музика долинула крізь віки, і зараз розливається тут,
Я взяв ваші сміливі і складні акорди, своє додав до них і
весело відпустив їх уперед, <в майбутнє>.

11
Якось ходив я Алабамою, моя звична ранкова прогулянка,
Я бачив там самку пересмішника, що сиділа в гнізді
на вересі висиджувала яйця.

Я й самця її бачив,
Я зупинявся послухати його, був зовсім поряд, він наповнював повітрям свій зів
і щасливо співав.

І доки я стояв, я раптом зрозумів, що насправді він співав
не для тієї миті,
Не для свого товариша, не для себе, не для того, щоб дзвеніла луна,
Але тонко, непомітно, за той бік
Наповнював, передавав і дарував свої таємниці тим, що мали народитися.

12
Демократія! я зовсім поряд з тобою, я наповнив легені твоїм повітрям,
і щасливо співаю.

Моя жінка*! Для нащадків наших і не наших,
Для тих, хто належить сьогоденню і тим, хто прийде,
Я тріумфую, я готовий зараз для них витрясти піснеспіви могутні
і величніші за те, що чула вся земля.

Я складу пісню про пристрасть і прокладу їй дорогу,
І вашим пісням-вигнанцям незаконним, що їх я уважно вдивився у ваших рідних очах,
і беру вас з собою, так як і все.

Я складу правдиву поему багатству,
Заробітку для тіла та думок, що був би стабільним, і щоб збільшувався
і щоб не розсіявся по смерті;

Я виллю егоїзм, і покажу, що це – основа всього, я буду
бардом індивідуальності,

І ще, я покажу, що чоловіче та жіноче однакові, рівні
один одному,
І статеві органи та пози! чи ж не ви сконцентровані в мені, і я рішуче
розкажу про вас сміливим, чистим голосом, доведу вашу славетність,
І ще, я покажу, що ці органи досконалі вже зараз, і
не будуть нічим в майбутньому,
І ще, я покажу, що щоб не трапилося з кимось, це може привести
до чудових наслідків,
І ще, я покажу, що з того, що може трапитися найпрекрасніше – смерть,
І ще, я переплету, перепрошию мої поеми цим часом і подіями
згуртую,
І що всі речі в усесвіті є досконалими відображеннями, кожна
є клоном іншої.

Я не буду складати віршів з посиланнями на частини,
Але я складу поеми, пісні, думи, посилаючись на ціле,
І я не буду співати, зіславшись на один день, але дам посилання
на всі дні,
І я не створю поеми, ані частини поеми без
лінків на душу,
Тому що, поглянувши на всі об'єкти всесвіту, я зрозумів
немає ані пилинки, ані часточки яка б не посилалася на душу.
__________________________________________
*в ориг.