Прометей закутий
- Есхіл -
Переклад Бориса Тена
ДІЙОВІ ОСОБИ
Влада й Сила — слуги Зевсові.
Гефест — бог-коваль.
Прометей — титан.
Океан — титан.
Хор Океанід — дочок Океанових.
Іо — діва-телиця, дочка Інахова.
Гермес — вісник Зевсів.
Пролог
Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила — підводять в'язня Прометея до скелі.
ВЛАДА
От і прийшли ми аж на самий край землі,
В безлюдну далеч Скіфії пустельної.
Пора, Гефесте, повеління виконать
Отцеве і до кручі стрімковерхої
5] Оцього міцно прикувать зухвалого
Нерозривними ковами залізними.
Твій квіт укравши, на усе придатного
Вогню він сяйво смертним дав,— за гріх оцей
Повинен кари від богів зазнати він,
10] Щоб научився Зевсові коритися
І так прихильно до людей не ставився.
О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову
Вчинили,— більше вам робити нічого.
А я прикути бога чи наважуся
15] Родимого до кручі буревійної?
Та зважитись повинен неминуче я,-
Отцевим страшно повелінням нехтувать...
(До Прометея).
Високодумний сину велемудрої
Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами
20] Тебе припну я до бескету голого,
Де ти людського не почуєш голосу
Й обличчя не побачиш; сонцем палений,
Увесь ти почорнієш і радітимеш,
Що світло дня барвистошатна вкрила ніч...
25] Та знову сонце ранню росу висушить,
І знов тебе ця вічна мука гризтиме —-
Бо ще й не народився визволитель твій.
Ось плід твоєї до людей прихильності.
Ти богом бувши, гніву не боявсь богів
30] І понад міру смертним ти пошану дав —
Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти
Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,
І марні будуть скарги всі і лементи, [27]
Бо невблаганне серце у Кропіона,-
35] Жорстокі завжди ці нові велителі!
ВЛАДА
(до Гефеста)
Для чого час на марні жалі гаєш ти
І бога не сахаєшся, ворожого
Богам, що видав людям твій почесний дар?
ГЕФЕСТ
Покровенство і приязнь — то велика річ!
ВЛАДА
40] Звичайно. А наказу не послухати
Отцевого — ще більше слід боятися?
ГЕФЕСТ
Жорстокий завжди і завзяття повен ти.
ВЛАДА
А сльози проливати — це не ліки теж,
І не трудися марно, не поможе це.
ГЕФЕСТ
45] Ох, та яке ж огидне ремесло моє!
ВЛАДА
Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,
Причина мук цих — не в твоїй умілості.
ГЕФЕСТ
Хай нею краще інший володітиме.
ВЛАДА
Все можуть боги, тільки не владарити.
50] Нікому не підлеглий тільки Зевс один.
ГЕФЕСТ
Я знаю це й не буду сперечатися.
ВЛАДА
Ти ланцюгами швидше прив'яжи його,
Щоб батько твого не побачив гаяння.
ГЕФЕСТ
Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.
ВЛАДА
55] Вклади злочинця руки в них і, молотом
їх заклепавши, міцно до скали прикуй. [28]
ГЕФЕСТ
Готово,— недаремно потрудився я.
ВЛАДА
Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,
Він і з кута тісного вміє вимкнути.
ГЕФЕСТ
60] Одна рука прибита невідривано.
ВЛАДА
Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей
Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.
ГЕФЕСТ
Чи зможе хто, крім в'язня, докорить мені!
ВЛАДА
Тепер ці груди простроми загостреним
65] Клином залізним і прибий міцніше їх.
ГЕФЕСТ
Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!
ВЛАДА
То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?
Не довелось би й над тобою плакати.
ГЕФЕСТ
Очам нестерпне бачиш ти видовище.
ВЛАДА
70] Я бачу, що приймає він заслужене.
Та ланцюгами й ребра обв'яжи йому.
ГЕФЕСТ
Я знаю й сам, що треба,— не наказуй-бо.
ВЛАДА
Наказувати буду, ще й покрикну я.
Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.
ГЕФЕСТ
75] Готово! Це зробити — невелика річ.
ВЛАДА
Прикуй тепер і ноги процвяховані,-
Суддю в цій справі матимеш суворого. [29]
ГЕФЕСТ
Із постаттю твоєю схожа й мова ця.
ВЛАДА
Сам — будь ласкавий, а моєю гнівністю
80] І вдачею твердою не кори мене.
ГЕФЕСТ
Ходімо звідси,— тож увесь у путах він.
ВЛАДА
(до Прометея)
Тепер зухвальствуй і кради богів дари
Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх
Здолають, може, смертні увільнить тебе?
85] Даремно Прометея прозорливого
Ім'я ти маєш — сам-бо потребуєш ти
В недолі Прометея-визволителя.
Гефест, Влада й Сила відходять.
ПРОМЕТЕЙ
(сам)
Ефіре божественний! О джерела рік!
О бистрокрилі вітри й незліченної
90] Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,
І всевидющий сонця круг,— вас кличу я,
Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю!
Подивіться, ганебне яке
Мордування довгі тисячі літ
95] Терпітиму я!
Безчесні які мені вигадав пута
Блаженних богів новий володар.
Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх
Я ридаю... Коли ж буде край
Безбережному цьому стражданню?
100] Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я
Передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене,— отже, легко
Повинен долю зносити присуджену:
105] То — нездоланна сила Неминучості.
Та як мені мовчати й як повідати
Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я
Почесний дар — за це мене й засуджено:
В сухім стеблі сховавши, джерело вогню
110] Я переніс таємно, й людям сталося [30]
Воно на всі мистецтва їх навчителем.
Оцей-бо злочин я тепер покутую,
В кайданах лютих просто неба висячи.
Чути шелест у повітрі.
А! а! а!
Наближається хор Океанід.
ПРОМЕТЕЙ
115] Але що то за шелест і подих незримий?
Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?
Хто до бескетів цих на край світу прийшов
Видивлятись на муки безмежні мої?
Погляньте ж па в'язня, бездольного бога,
120] На отцевого ворога, всім божествам,
Що входжають до Зевса в покої,
Осоружного тим, що не в міру
До смертних прихильності мав.
Ой, шелест я знову чую пташиний,
125] І ефір навколо дзвенить
Від помахів крил легковійних.
Та страшить мене все, що надходить.
На крилатій колісниці з'являється хор Океані д.
Парод
ВСТУПНИЙ ХОР
Строфа 1
Ні, не жахайсь! Льотом легким
Ніжну любов ми до оцих
130] Скель несемо,— ледве вдалось
Нам прихилить хором благань
Серце тверде батька богів,
Нас проводжали буремні вітри...
Брязкіт оков враз долетів
До глибини наших печер,
І, сором забувши святий, босоніж
135] Прилинули в повозі ми крилатім.
ПРОМЕТЕЙ
Ой леле, леле!
О Тетії плодющої памолодь, дочки
Океану-отця, що котить вали [31]
Довкола землі невсипущим потоком,-
140] На мене погляньте, дивіться усі,
Як, кайданами скований, тут
На ненавидній варті мушу стоять
Над урвищем скелі стрімкої.
ХОР
Антистрофа 1
О Прометей! Хмарою жах
145] Нам оповив сповнені сліз
Очі ясні — бачимо ми,
Як на скелі в муках тяжких
Сохне твоє в сором і глум
Сталі міцної вповите тіло.
Небом новий править стерник —
150] Силою Зевс право нове
Завів на Олімпі, святі прадавні
Закони злочинно зламавши нині.
ПРОМЕТЕЙ
О, коли б під землю він кинув мене,
Під склепіння Аїда, що мертвих ховає,
Аж у тартар безкрайній, і там
155] Закував жорстоко в кайдани залізні,
Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів
Із муки моєї!
А тепер — бездольний, забава вітрів,
Ворогам страждаю на втіху.
ХОР
Строфа 2
Та хто з богів, немилосердний,
160] Із тебе глумував би тут?
Недолею твоєю хто
Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий,
Незламний волею, це ж він
владі приборкав своїй
Весь Уранів рід.
165] Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою
Хтось одбере йому власть потужну. [32]
ПРОМЕТЕЙ
Хай у путах ганебних, знеславлений, я
Знемагаю тепер,— я іще знадоблюсь
Блаженних пританові, щоб перед ним
170] Прозорливо викрити змову нову,
Що берло й пошану йому відбере.
Та мене не облестить розмовами він
Медяними, погрози суворої страх
Таємниці від мене не вирве, аж поки
175] 3 кайданів жорстоких мене звільнить,
І за цю нестерпну ганьбу
Побажає сам заплатити.
ХОР
Антистрофа 2
Відваги повен, ти ніколи
Гіркій біді не улягав.
180] Та надто вільно мовиш ти,
За тебе душу нам проймає жах пекучий,
За долю журимось твою,-
Як через море страждань
В тиху пристань ти
Сам допливеш, непохильний-бо волею Кроносів
185] Син, недіймане у нього серце.
ПРОМЕТЕЙ
Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс,
Справедливість йому — його самоволя;
Але прийде час —
Злагіднійте він під ударом важким,
190] Погамує свій безнастанний гнів,
І дружній зі мною закласти союз
Поспішить він до мене назустріч.
Епісод перший
ХОР
(Старша Океаніда)
Скажи всю правду, розкажи докладно нам,
В якій провині Зевс, тебе винуючи,
195] Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-
Скажи, як ця розмова не гнітить тебе. [33]
ПРОМЕТЕЙ
Як боляче, як важко це розказувать,
Та гірко ж і мовчати,— так і так болить.
Як боги, вперше почали злоститися
200] І учинивсь між ними лютий заколот,-
Одні-бо скинуть намагались Кроноса,
Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,
Царем богів Кроніда не бажати,— .
В той час титанам радив якнайкраще я,
205] Урана й Геї дітям, та умовить їх
Не міг я. Буйним серцем зневажаючи
Ті хитрощі, самою тільки силою
Вони здобути владу сподівалися.
Не раз я чув провіщення від матері
210] Феміди-Геї (під двома іменнями
Єдина постать), як скінчиться заколот.
Тоді не тиском сили, не потужністю,
А підступом належить подолать богів
(Вони ж мене не вшанували й поглядом,
215] Коли я перед ними говорив про це).
Тому волів я краще в цих обставинах
Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові,
Як-то допомагає вільний вільному.
Безодня чорна тартару моєю лиш
220] Порадою — і Кроноса одвічного,
І всіх його сподвижників поглинула.
За цю послугу карою жахливою
Владар богів жорстоко відплатив мені.
Властиво-бо усім тиранам хворіти
225] На боязку до друзів недовірливість.
Питали ви, з якої це причини вій
Глумує так із мене,— все з'ясую вам.
Трон батьківський посівши, між ботами він
Дари почесні поділив і кожному
230] Дав владу. Тільки для людей знедолених
Не залишив нічого, несь-бо смертний рід
Хотів вій винищити і насадить новий.
Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,
А я — наваживсь. Людям я рятунок дав,
235] Щоб їм, розбитим громами Кроніона,
На чорне дно аїду не спускатися.
За це ось муки зазнаю такої я,
Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.
До смертних жалісливому — мені жалю [34]
240] Нема; немилосердний був до мене Зевс,
Але й його неславить, це стидовище.
ХОР
З заліза треба серце мати, з каменю,
З тобою щоб не мучитись стражданнями
Твоїми, Прометену! їх не бачити
245] Воліли б ми — надав серце в жалощах!
ПРОМЕТЕЙ
На мене друзям гірко вже й дивитися.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ХОР
Крім цього, більше не вчинив нічого ти?
ПРОМЕТЕЙ
Позбавив смертних прозирання долі я.
ХОР
Які ж від цього ліки ти їм винайшов?
ПРОМЕТЕЙ
250] Я їх сліпими наділив надіями.
ХОР
Велику смертним помічі дарував ти цим.
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.
ХОР
Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав!
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь навчить їх багатьох умілостей.
ХОР
255] За це тебе Кроніон, так.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Влада й Сила — слуги Зевсові.
Гефест — бог-коваль.
Прометей — титан.
Океан — титан.
Хор Океанід — дочок Океанових.
Іо — діва-телиця, дочка Інахова.
Гермес — вісник Зевсів.
Пролог
Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила — підводять в'язня Прометея до скелі.
ВЛАДА
От і прийшли ми аж на самий край землі,
В безлюдну далеч Скіфії пустельної.
Пора, Гефесте, повеління виконать
Отцеве і до кручі стрімковерхої
5] Оцього міцно прикувать зухвалого
Нерозривними ковами залізними.
Твій квіт укравши, на усе придатного
Вогню він сяйво смертним дав,— за гріх оцей
Повинен кари від богів зазнати він,
10] Щоб научився Зевсові коритися
І так прихильно до людей не ставився.
О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову
Вчинили,— більше вам робити нічого.
А я прикути бога чи наважуся
15] Родимого до кручі буревійної?
Та зважитись повинен неминуче я,-
Отцевим страшно повелінням нехтувать...
(До Прометея).
Високодумний сину велемудрої
Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами
20] Тебе припну я до бескету голого,
Де ти людського не почуєш голосу
Й обличчя не побачиш; сонцем палений,
Увесь ти почорнієш і радітимеш,
Що світло дня барвистошатна вкрила ніч...
25] Та знову сонце ранню росу висушить,
І знов тебе ця вічна мука гризтиме —-
Бо ще й не народився визволитель твій.
Ось плід твоєї до людей прихильності.
Ти богом бувши, гніву не боявсь богів
30] І понад міру смертним ти пошану дав —
Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти
Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,
І марні будуть скарги всі і лементи, [27]
Бо невблаганне серце у Кропіона,-
35] Жорстокі завжди ці нові велителі!
ВЛАДА
(до Гефеста)
Для чого час на марні жалі гаєш ти
І бога не сахаєшся, ворожого
Богам, що видав людям твій почесний дар?
ГЕФЕСТ
Покровенство і приязнь — то велика річ!
ВЛАДА
40] Звичайно. А наказу не послухати
Отцевого — ще більше слід боятися?
ГЕФЕСТ
Жорстокий завжди і завзяття повен ти.
ВЛАДА
А сльози проливати — це не ліки теж,
І не трудися марно, не поможе це.
ГЕФЕСТ
45] Ох, та яке ж огидне ремесло моє!
ВЛАДА
Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,
Причина мук цих — не в твоїй умілості.
ГЕФЕСТ
Хай нею краще інший володітиме.
ВЛАДА
Все можуть боги, тільки не владарити.
50] Нікому не підлеглий тільки Зевс один.
ГЕФЕСТ
Я знаю це й не буду сперечатися.
ВЛАДА
Ти ланцюгами швидше прив'яжи його,
Щоб батько твого не побачив гаяння.
ГЕФЕСТ
Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.
ВЛАДА
55] Вклади злочинця руки в них і, молотом
їх заклепавши, міцно до скали прикуй. [28]
ГЕФЕСТ
Готово,— недаремно потрудився я.
ВЛАДА
Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,
Він і з кута тісного вміє вимкнути.
ГЕФЕСТ
60] Одна рука прибита невідривано.
ВЛАДА
Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей
Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.
ГЕФЕСТ
Чи зможе хто, крім в'язня, докорить мені!
ВЛАДА
Тепер ці груди простроми загостреним
65] Клином залізним і прибий міцніше їх.
ГЕФЕСТ
Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!
ВЛАДА
То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?
Не довелось би й над тобою плакати.
ГЕФЕСТ
Очам нестерпне бачиш ти видовище.
ВЛАДА
70] Я бачу, що приймає він заслужене.
Та ланцюгами й ребра обв'яжи йому.
ГЕФЕСТ
Я знаю й сам, що треба,— не наказуй-бо.
ВЛАДА
Наказувати буду, ще й покрикну я.
Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.
ГЕФЕСТ
75] Готово! Це зробити — невелика річ.
ВЛАДА
Прикуй тепер і ноги процвяховані,-
Суддю в цій справі матимеш суворого. [29]
ГЕФЕСТ
Із постаттю твоєю схожа й мова ця.
ВЛАДА
Сам — будь ласкавий, а моєю гнівністю
80] І вдачею твердою не кори мене.
ГЕФЕСТ
Ходімо звідси,— тож увесь у путах він.
ВЛАДА
(до Прометея)
Тепер зухвальствуй і кради богів дари
Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх
Здолають, може, смертні увільнить тебе?
85] Даремно Прометея прозорливого
Ім'я ти маєш — сам-бо потребуєш ти
В недолі Прометея-визволителя.
Гефест, Влада й Сила відходять.
ПРОМЕТЕЙ
(сам)
Ефіре божественний! О джерела рік!
О бистрокрилі вітри й незліченної
90] Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,
І всевидющий сонця круг,— вас кличу я,
Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю!
Подивіться, ганебне яке
Мордування довгі тисячі літ
95] Терпітиму я!
Безчесні які мені вигадав пута
Блаженних богів новий володар.
Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх
Я ридаю... Коли ж буде край
Безбережному цьому стражданню?
100] Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я
Передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене,— отже, легко
Повинен долю зносити присуджену:
105] То — нездоланна сила Неминучості.
Та як мені мовчати й як повідати
Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я
Почесний дар — за це мене й засуджено:
В сухім стеблі сховавши, джерело вогню
110] Я переніс таємно, й людям сталося [30]
Воно на всі мистецтва їх навчителем.
Оцей-бо злочин я тепер покутую,
В кайданах лютих просто неба висячи.
Чути шелест у повітрі.
А! а! а!
Наближається хор Океанід.
ПРОМЕТЕЙ
115] Але що то за шелест і подих незримий?
Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?
Хто до бескетів цих на край світу прийшов
Видивлятись на муки безмежні мої?
Погляньте ж па в'язня, бездольного бога,
120] На отцевого ворога, всім божествам,
Що входжають до Зевса в покої,
Осоружного тим, що не в міру
До смертних прихильності мав.
Ой, шелест я знову чую пташиний,
125] І ефір навколо дзвенить
Від помахів крил легковійних.
Та страшить мене все, що надходить.
На крилатій колісниці з'являється хор Океані д.
Парод
ВСТУПНИЙ ХОР
Строфа 1
Ні, не жахайсь! Льотом легким
Ніжну любов ми до оцих
130] Скель несемо,— ледве вдалось
Нам прихилить хором благань
Серце тверде батька богів,
Нас проводжали буремні вітри...
Брязкіт оков враз долетів
До глибини наших печер,
І, сором забувши святий, босоніж
135] Прилинули в повозі ми крилатім.
ПРОМЕТЕЙ
Ой леле, леле!
О Тетії плодющої памолодь, дочки
Океану-отця, що котить вали [31]
Довкола землі невсипущим потоком,-
140] На мене погляньте, дивіться усі,
Як, кайданами скований, тут
На ненавидній варті мушу стоять
Над урвищем скелі стрімкої.
ХОР
Антистрофа 1
О Прометей! Хмарою жах
145] Нам оповив сповнені сліз
Очі ясні — бачимо ми,
Як на скелі в муках тяжких
Сохне твоє в сором і глум
Сталі міцної вповите тіло.
Небом новий править стерник —
150] Силою Зевс право нове
Завів на Олімпі, святі прадавні
Закони злочинно зламавши нині.
ПРОМЕТЕЙ
О, коли б під землю він кинув мене,
Під склепіння Аїда, що мертвих ховає,
Аж у тартар безкрайній, і там
155] Закував жорстоко в кайдани залізні,
Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів
Із муки моєї!
А тепер — бездольний, забава вітрів,
Ворогам страждаю на втіху.
ХОР
Строфа 2
Та хто з богів, немилосердний,
160] Із тебе глумував би тут?
Недолею твоєю хто
Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий,
Незламний волею, це ж він
владі приборкав своїй
Весь Уранів рід.
165] Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою
Хтось одбере йому власть потужну. [32]
ПРОМЕТЕЙ
Хай у путах ганебних, знеславлений, я
Знемагаю тепер,— я іще знадоблюсь
Блаженних пританові, щоб перед ним
170] Прозорливо викрити змову нову,
Що берло й пошану йому відбере.
Та мене не облестить розмовами він
Медяними, погрози суворої страх
Таємниці від мене не вирве, аж поки
175] 3 кайданів жорстоких мене звільнить,
І за цю нестерпну ганьбу
Побажає сам заплатити.
ХОР
Антистрофа 2
Відваги повен, ти ніколи
Гіркій біді не улягав.
180] Та надто вільно мовиш ти,
За тебе душу нам проймає жах пекучий,
За долю журимось твою,-
Як через море страждань
В тиху пристань ти
Сам допливеш, непохильний-бо волею Кроносів
185] Син, недіймане у нього серце.
ПРОМЕТЕЙ
Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс,
Справедливість йому — його самоволя;
Але прийде час —
Злагіднійте він під ударом важким,
190] Погамує свій безнастанний гнів,
І дружній зі мною закласти союз
Поспішить він до мене назустріч.
Епісод перший
ХОР
(Старша Океаніда)
Скажи всю правду, розкажи докладно нам,
В якій провині Зевс, тебе винуючи,
195] Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-
Скажи, як ця розмова не гнітить тебе. [33]
ПРОМЕТЕЙ
Як боляче, як важко це розказувать,
Та гірко ж і мовчати,— так і так болить.
Як боги, вперше почали злоститися
200] І учинивсь між ними лютий заколот,-
Одні-бо скинуть намагались Кроноса,
Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,
Царем богів Кроніда не бажати,— .
В той час титанам радив якнайкраще я,
205] Урана й Геї дітям, та умовить їх
Не міг я. Буйним серцем зневажаючи
Ті хитрощі, самою тільки силою
Вони здобути владу сподівалися.
Не раз я чув провіщення від матері
210] Феміди-Геї (під двома іменнями
Єдина постать), як скінчиться заколот.
Тоді не тиском сили, не потужністю,
А підступом належить подолать богів
(Вони ж мене не вшанували й поглядом,
215] Коли я перед ними говорив про це).
Тому волів я краще в цих обставинах
Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові,
Як-то допомагає вільний вільному.
Безодня чорна тартару моєю лиш
220] Порадою — і Кроноса одвічного,
І всіх його сподвижників поглинула.
За цю послугу карою жахливою
Владар богів жорстоко відплатив мені.
Властиво-бо усім тиранам хворіти
225] На боязку до друзів недовірливість.
Питали ви, з якої це причини вій
Глумує так із мене,— все з'ясую вам.
Трон батьківський посівши, між ботами він
Дари почесні поділив і кожному
230] Дав владу. Тільки для людей знедолених
Не залишив нічого, несь-бо смертний рід
Хотів вій винищити і насадить новий.
Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,
А я — наваживсь. Людям я рятунок дав,
235] Щоб їм, розбитим громами Кроніона,
На чорне дно аїду не спускатися.
За це ось муки зазнаю такої я,
Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.
До смертних жалісливому — мені жалю [34]
240] Нема; немилосердний був до мене Зевс,
Але й його неславить, це стидовище.
ХОР
З заліза треба серце мати, з каменю,
З тобою щоб не мучитись стражданнями
Твоїми, Прометену! їх не бачити
245] Воліли б ми — надав серце в жалощах!
ПРОМЕТЕЙ
На мене друзям гірко вже й дивитися.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ХОР
Крім цього, більше не вчинив нічого ти?
ПРОМЕТЕЙ
Позбавив смертних прозирання долі я.
ХОР
Які ж від цього ліки ти їм винайшов?
ПРОМЕТЕЙ
250] Я їх сліпими наділив надіями.
ХОР
Велику смертним помічі дарував ти цим.
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.
ХОР
Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав!
ПРОМЕТЕЙ
Вогонь навчить їх багатьох умілостей.
ХОР
255] За це тебе Кроніон, так.