Розбійники

РОЗБІЙНИКИ

Драма

ДІЙОВІ ОСОБИ:

М а к с і м і л і а н, можновладний граф фон-Моор

Карл, Франц— його сини

А м а л і я фон-Едельрейх, графова небога

Шпігельберг, Швейцер, Г р і м м, Р а ц м а н, Шуфтерле, Роллер, Косинський, Шварц — гультяї, згодом розбійники.

Герман, позашлюбний син дворянина.

Д а н і е л ь, старий дворецький у домі Моорів.

Павтор Мозер.

Патер.

Ватага розбійників.

Другорядні дійові особи.

Місце дії — Німеччина, час дії—середина XVIII століття. Події тривають, близько двох років.

Quae medicamenta non sanant, f errum sanat; quae ferrum non sanat, ignis sanat1.

Hippocrates In tyrannos! 2

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША Франвонія 3. Зал у замку Моорів. Франц. Старий Моор.

Франц. Та чи здорові ж ви, батьку? Ви чогось такі бліді. Старий Моор. Цілком здоровий, сину мій... Що ти мав мені сказати?

Франц. Пошта прибула — лист від нашого довіреного з Дейпціга...

Старий Моор (жвавішає). Вісті про мого сина Карла?

Франц. Гм, гм! Авжеж... Але я боюсь... не знаю... коли б я... При вашому здоров'ї... Ви справді зовсім добре себе почуваєте, мій батечку?

Старий Моор. Як риба у воді! Він пише про мого сина? Але чого ти так турбуєшся? Ти вже двічі запитував мене про здоров'я.

Франц. Якщо ви хворі... або хоч трохи нездужаєте, то дозвольте — я поговорю з вами в інший, більш слушний час. (Про себе.) Ці вісті не для такої дряхлої людини.

Старий Моор. О боже, боже! Що то я почую?

Франц. Дозвольте мені спершу відійти набік і пролити сльозу жалю за моїм заблудним братом. Мені б треба повік мовчати — адже він ваш син; мені б треба повік приховувати його ганьбу — адже він мій брат... Але коритись вам — мій перший сумний обов'язок, отже пробачте мені.

Старий Моор. О Карле! Карле! Коли б ти знав, яких мук завдає твоя поведінка батьківському серцю! Одна єдина ра-

1 Чого не гоять ліки — гоїть залізо; чого не гоїть залізо — гоїть вогонь. Гіппократ (лат.).

2 На тиранів (лат.).

8 Одна з областей південної Німеччини.

дісна звістка про тебе додала б мені десять років життя... вернула б мені молодість... але кожна нова звістка, на жаль, ще на крок наближає мене до могили.

Франц. Якщо так, мій батечку, то прощайте,— а то нам усім довелося б ще сьогодні рвати на собі волосся над вашою труною.

Старий Моор. Зостанься! Мені лишилося ще тільки один маленький крок зробити,— хай уже він діє як хоче. (Сідає.) За гріхи батьків терплять кару до третього й четвертого коліна,— хай уже він довершує.

Франц (виймає лист із кишені). Ви знаєте нашого довіреного! Ну то я віддав би палець моєї правої руки, якби міг сказати, що він брехун, мерзенний, підступний брехун. Наберіться ж сили і пробачте мені, що я не даю вам самому прочитати листа,— усього ви ще не повинні знати.

Старий Моор. Все, все, мій сину,— ти увільниш мене від мого костура.

Франц (читає). "Лейпціг, першого травня. Якби мене не зв'язувала непорушна обіцянка не таїти від тебе анічогісінько, що можу я почути про долю твого брата, любий друже, то моє безвинне перо ніколи б не стало твоїм мучителем. З цілої сотні твоїх листів можна впевнитись, як такі звістки вражають твоє братнє серце. Мені здається, ніби я вже бачу, як ти за цього негідника й мерзотника..."

Старий Моор затуляє обличчя руками.

Зауважте, батечку, я читаю найменш вразливе, "...й мерзотника рясні проливаєш сльози!.." — Ах, вони текли, вони струмками бігли по моїх осмутнілих щоках!..— "Мені здається, я вже бачу, як твій старий, побожний батько, блідий як смерть..." — Господи! Пречиста діво! Ви й справді зблідли, а ви ж нічого ще не знаєте! Старий Моор. Далі! Далі!

1 Чого не гоять ліки — гоїть залізо; чого не гоїть залізо — гоїть вогонь. Гіппократ (лат.).

2 На тиранів (лат.).

8 Одна з областей південної Німеччини.

Ф р а н ц. "...блідий як смерть, хитаючись, падає в крісло і проклинає день, коли немовля вперше пролепетало, тягнучись до нього: "Тату". Мені не про все пощастило дізнатись, але 2 з тих небагатьох відомостей, які я маю, повідомлю тебе тільки про дещо. Твій брат, як видно, вже дійшов краю своєї ганьби; принаймні я нічого не знаю такого, чого б він уже не накоїв, хіба тільки його уява щодо цього перевершує мою власну. Наробивши боргів на сорок тисяч дукатів..." — Непогані, батьку, дрібні гроші! — "звівши перед тим дочку багатого тутешнього банкіра і смертельно поранивши на дуелі її залицяльника — славного юнака знатного роду, він вирішив учора вночі втекти від рук правосуддя, а з ним і інших семеро, яких він же втягнув у розпутне життя".— Батечку! Бога ради, батечку, що з вами?

Старий Моор. Годі. Перестань, мій сину!

Франц. Я пожалію вас...— "Навздогін за ним послано розпорядження спіймати його, скривджені голосно вимагають задоволення, голова його оцінена... ім'я Моорів..." — Ні! Мої бідні уста не повинні вбивати батька! (Розриває лист ) Не вірте цьому, батьку! Не вірте жодному слову!

Старий Моор (гірко плаче). Моє ім'я! Моє чесне ім'я!

Ф р а н ц (припадає до його грудей). Безчесний, тричі безчесний Карл! Чи не передчував я цього, коли він, ще бувши хлопчиком, тягався за дівчиськами, ганяв по левадах і горах з вуличними хлопчаками і всяким злиденним набродом, від самого вигляду церкви тікав, як злочинець від тюрми, і кидав у капелюх першому-ліпшому жебракові випрохані у вас гроші, тоді як ми вдома підносились душею в побожних молитвах і читанні святих проповідей? Чи не передчував я цього, коли він з більшою охотою читав про пригоди Юлія Цезаря й Олександра Великого 1 та інших закоренілих язичників, ніж історію готового покаятись Товії?.. 2 Моя любов до нього завжди перебувала в межах синівського обов'язку до вас, і я сто раз пророкував вам, що цей хлопчина ще завдасть нам горя й ганьби! О, якби він не носив ім'я Моорів! Якби моє серце так гаряче не билося для нього! За цю безбожну любов, якої я не можу в собі викоренити, мені ще доведеться відповісти перед Всевишнім.

Старий Моор. О мої надії! Мої мрії золоті!

Франц. Це я добре розумію. Оце й є те, про що я вам кажу. Полум'яний дух,— говорили ви не раз,— що палає в хлоп'яті і робить його таким чулим до всього величного й прекрасного, ця щирість, яка відбиває в його очах всю його душу, ця ніжність почуття, що виливається в сльози жалю, коли він бачить чуже горе, ця мужня відвага, що підбиває його вилазити на вершини столітніх дубів, жене через рови, огорожі і стрімкі потоки, ця дитяча честолюбність, ця нездоланна впертість і всі ці прекрасні блискучі чесноти, що брунилися в батьковім синочку, згодом зроблять його вірним, палким другом, чудовим громадянином, героєм, великою, великою людиною. А тепер — любуйтесь, батечку! Полум'яний дух розвинувся, зміцнів — і от він приніс розкішні плоди. Полюбуйтесь на цю щирість, як мило обернулась вона в зухвальство! Полюбуйтесь на цю лагідність, як ніжно воркує вона з кокетками, яка чула вона до принад якої-небудь Фріни 3. Полюбуйтесь на цього полум'яного генія, що за якихось

1Гай Юлій Цезар (100—44 рр. до н. ери) — римський державний діяч і полководець; в останні роки свого життя став майже необмеженим диктатором Риму. Олександр Великий (356—323 рр. до н. ери) — син македонського царя Філіппа, один з найвидатніших полководців стародавнього світу.

2 Т о в і я — один з героїв біблійних моралістичних переказів.

3 Ф р і н а — грецька танцівниця, що славилась своєю красою.

шість років дочиста спалив снагу і блукає живим привидом, а люди такі безсоромні, що, проходячи повз нього, примовляють: "C'est Гатоиг qui a fait ça" M Ах, полюбуйтесь на цю відважну й заповзятливу голову, як вона будує й здійснює плани, перед якими меркнуть героїчні подвиги картушів і говардів! 2 А що буде, коли ці розкішні паростки досягнуть повного розквіту! Адже не можна сподіватися досконалості в такому ніжному віці. Можливо, батьку, ви доживете ще до радості побачити його на чолі війська, що квартирує в священній тиші лісів і наполовину полегшує втомленому мандрівникові його ношу... Можливо, раніше ніж зійти в могилу, ви встигнете ще піти на прощу до пам'ятника, який він (поставить собі "між небом і землею 3... Можливо...

0 батьку, батьку, батьку! Пошукайте собі іншого імені, а то на вас пальцями показуватимуть крамарі й вуличні хлопчиська, яким доведеться побачити портрет вашого сина, виставлений на лейпцігському ринку 4.

Старий Моор. І ти, мій Франце, і ти? О мої діти! Вони цілять мені прямо в серце!

Франц. Ви бачите — можу й я дотепним бути, але мої дотепи — це жало скорпіона. І от ця суха, буденна істота, цей холодний, дерев'яний Франц,— і яких тільки назвиськ не навівав вам контраст поміж ним і мною, коли він сидів у вас на колінах

1 термосив вам щоки,— цей Франц помре колись у межах своїх пограничних каменів і зотліє, і про нього забудуть, тоді як слава цього всебічного генія пролетить від полюса до полюса. Ха! Побожна згорнувши руки, дякує тобі, о небо, холодний, сухий, дерев'яний Франц за те, що він не такий, як той!

Старий Моор. Пробач мені, дитя моє! Не гнівайся на батька, що обманувся в своїх надіях. Господь, який через Карла посилає мені сльози, через тебе, мій Франце, обітре їх з моїх очей.

Франц. Так, батечку, він обітре їх з ваших очей. Ваш Франц життя своє покладе за те, щоб продовжити ваше. Ваше життя — це оракул 5, до якого я звертаюсь по пораду в усьому, до чого б я не брався; дзеркало, в якому я бачу все... Нема для мене священного обов'язку, якого я не був би готовий порушити, коли йдеться про ваше дорогоцінне життя. Чи вірите ви мені?

1 Це зробило кохання (франц.),

2 Картуш — французький злодій і розбійник початку XVIII століття, що став свого роду знаменитістю завдяки своїй спритності, винахідливості і відвазі. Г о в а р д — англійський розбійник, певніших відомостей про якого немає.

3 "Пам'ятник... між небом і землею" — шибениця.

4 Портрети злочинців, яких не могли розшукати, виставляли на видному місці біля стовпа ганьби на торгових майданах та мостах.

5 У стародавніх греків та римлян — жрець, що давав відповіді на запитання віруючих і провіщав майбутнє.

Старий Моор. На тобі лежать ще більші обов'язки, мій сину; хай бог благословить тебе за все, чим ти для мене був і чим ще будеш!

Франц. Але скажіть мені тепер — якби вам довелось не називати того сина своїм, чи були б ви щасливою людиною?

Старий Моор.