Заповіт

- Михайло Лермонтов -

Arial

-A A A+

Віч-на-віч, брате, я б хотів
З тобою говорить:
На світі, кажуть, мало днів
Мені лишилось жить.
Додому скоро йти тобі:
Гляди ж... Та що там! Далебі,
На цілім світі, друже,
До мене всім байдуже.

Коли б спитав тебе хто-будь...
Ну, хто б не запитав,
Скажи, що я навиліт в грудь
Поранений упав;
Що вмер не при своїй порі,
Що кепські наші лікарі,
Що батьківському краю
Уклін я посилаю.

Навряд чи ти моїх батьків
Ще знайдеш між живих...
Повір, що справді б не хотів
Я засмутити їх.
Та коли хто й живий з рідні,
Скажи, що лінь писать мені,
Що я з полком в поході
Й що ждать на мене годі.

Сусідка є у них одна...
Не знати як давно
Кохались ми... Мене вона
Забула... Все одно
Ти розкажи всю правду їй,
Нікчемне серце не жалій;
Поплаче для годиться:
Їй сльози — що водиця!