БРАКОРО́Б, а, ч., зневажл. Той, хто в роботі дає брак (див. брак2). — Ти, Давид, не покривай мені бракоробів! Не в цьому дружба народів! Дружба народів у бою! (Ю. Янов., І, 1954, 240); Бракороб і нероба — одна хвороба (Укр.. присл.., 1955, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 226.