Що oзначає слово - "діти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ДІ́ТИ1, е́й, мн.

1. Маленькі дівчатка і хлопчики; протилежне дорослі. Як під сонцем цвітуть квіти, так живуть радянські діти (Укр.. присл.., 1955, 383); Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 1951, 5); 3 великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121); * У порівн. Радіють, неначе малі діти (Мирний. IV, 1955, 245).

◊ Вихо́дити (ви́йти) з діте́й див. вихо́дити.

2. Сини й дочки різного віку. Не хочу я женитися, Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати (Шевч., II, 1953, 148); Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало (Мирний, І, 1954, 71); Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми (Гончар, Таврія.., 1957, 9); * Образно. Може ще раз прокинуться Мої думи-діти (Шевч., І, 1951, 258); // Про малят тварин та пташат. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама.. — А діти? — Горлиця питає, — Чи, може, хто гніздечко зруйнував? (Гл., Вибр., 1957, 183); Як вовчиця, оберігаючи дітей, уся наїжиться, жде тільки одного замаху, щоб разом кинутись на свого ворога: так вона [Галя] — гордо.. дожидала ще хоч одного слова… (Мирний, II, 1954, 295).

3. Майбутнє покоління. — Тут треба подати «прошеніє», та до самого царя. Так і так, написати, обидно нам, кривда, пропадаємо, землі нам треба й дітям нашим!.. (Коцюб., І, 1955, 113); Того, що дав нам Ленін, — що в Жовтні звоювали, — і дітям і онукам на вічний стане час! (Тич., II, 1957, 10).

4. перен. Люди з рисами, особливостями, характерними для якої-небудь епохи, якогось середовища і т. ін. Прийміть у день щасливий цей.. Привіт Шевченкових дітей Міцкевичеві діти! (Рильський, І, 1956, 441); Ми діти миру і свободи, Бо живемо в радянський час (Бойко, Про 17 літ, 1958, 7).

Іти́ (йти) на ді́ти, заст. — виходити заміж за вдівця з дітьми. А мені — як на чужі діти йти,.. лучче [краще] три літі [роки] боліти… (Барв., Опов.., 1902, 230).

ДІ́ТИ2 див. діва́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 309.