ЗИ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Який має низьку або відносно низьку температуру; холодний. Аж тут повіяв зимний вітерець (Л. Укр., І, 1951, 270); Зимний дощ цідив, як із відра (Фр., V, 1951, 52); Надійшла холодна, мокра зима. Порятунком від ворожих куль не змогли вже бути окопи і ями, залиті зимною водою (Ле, В снопі.., 1960, 293); Він мовчки сідає з ним поруч і звільна Кладе йому руку на зимне чоло (Перв., II, 1958, 374); // З тривалими, сильними холодами. Коротке наше літо, і день той близенько: як ягідка в зимну осінь, зів’яне личенько (У. Кравч., Вибр., 1958, 114).
◊ Зи́мний піт — те саме, що Холо́дний піт (див. холо́дний). Зимний піт виступив на його чоло. Він утомився своїми гадками, що ніби чорні хмари гнали його й переслідували (Кобр., Вибр., 1954, 39); Обли́ти зи́мною водо́ю — те саме, що Обли́ти холо́дною водо́ю (див. вода́). Петрусь стояв перед нею, мов облитий зимною водою (Фр., IV, 1950, 30).
2. Який не випромінює тепло або дає дуже мало тепла. Ні, не порожнє небо, і світи Горять в пітьмі не зимними вогнями (Бичко, Простота, 1963, 142).
3. Неутеплений, без опалення. Вирішили перенести батька в цю другу, холодну половину, куди ніхто не ходив.— Та вона ж зимна, як там лежати? — немов пожаліла батька Безхатчиха (Юхвід, Оля, 1959, 270).
4. перен. Спокійний, стриманий у вияві почуттів. Прийшла Марта до обіду смутная, тихая і зимная (Вовчок, VI, 1956, 240).
5. перен. Позбавлений душевної теплоти, пристрасті. Сьогодні стрінемось… Ми станемо знайомі.. Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати Тебе в думках, на зимне «ви» зміню (Олесь, Вибр., 1958, 329); // Який не виражає ніякого почуття; байдужий. — Тут і дійшли ми до мети… — сказала вона з зимним усміхом (Коб., І, 1956, 84); І нині — боже! — стигне кров. Згадавши проповідь холодну І погляд зимний… (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218); Зимні очі; Зимне слово.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 567.