НЕЩА́СТЯ, я, с.
1. Нещаслива пригода, подія, що завдає кому-небудь страждання; лихо. Родинні нещастя (мати осліпла, а батько втратив посаду і настала біда) зробили мене ще більше.. серйозним (Коцюб., III, 1956, 281); — Я [листоноша] бачу радість, я бачу й нещастя, я стою на порозі, — всім знайомий, багатьом друг (Ю. Янов., І, 1954, 24); Особливо часто зверталась по допомогу [до І. Карпенка-Карого] двоюрідна сестра Мотря.., яка майже щомісяця вигадувала всякі нещастя — пожежу, пошесті, неврожаї, пограбування, — плакала і просила вирятувати з біди (Життя К.-Карого, 1957, 15); // Те саме, що Неща́сний ви́падок (див. неща́сний). Її чоловік завжди було робить з конем у лісі в пана Стаха Крапивницького. Та з ним трапилось нещастя, придавила деревина (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).
[Як] на неща́стя, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження співчуття, досади, незадоволення і т. ін. з приводу чого-небудь. Ще й, на моє нещастя, прийшла мені на думку та страшна тітка Наталія (Н.-Лев., III, 1956, 259); — Ох ти ж горенько, і монополька, як на те нещастя, закрита, — розгублено ляпав він руками по стегнах. — А то б я повів тебе до громади, хай би нас люди розсудили (Тют., Вир, 1964, 286).
2. зневажл., рідко. Про те, що не приносить користі, радості і т. ін., а може стати джерелом якого-небудь лиха, страждання, неприємностей. — А вже тоді на базі реконструйованої промисловості можна буде й саме хліборобство піднести, щоб було воно в нас культурним хліборобством, а не таким нещастям, як тепер є (Головко, II, 1957, 55); — А я для чогось побився об заклад з парубками, що притягну з лісу деревину.. — І це ти, чоловіче, з самого лісу тягнеш отаке нещастя? — жахається Яків (Стельмах, І, 1962, 480).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 408.