ПЕТЛЯ́, і́, ж. (мн. пе́тлі, тель).
1. Частина мотузки, ремінця, нитки і т. ін., складена кільцем і зав’язана так, що кінці її можна зашморгнути. Зняв [отець Микита] з себе пояс, зав’язав петлю та й став до неї [кобили] підкрадатись, та знай цмока та приговорює: «Тпрусьо, ряба, тпрусьо!» (Кв.-Осн., ІІ, 1956, 6); [Захарко:] Як лихо, то зараз і голову в петлю? (Кроп., II, 1958, 145); Тягнирядно кинув петлю коневі на шию і — гайда (Головко, II, 1957, 179); // перен. Смерть через повішення. Відправили вони тоді свого юного друга Льоню Бойка за кордон. Інакше б каторга йому або петля (Гончар, ІІ, 1959, 45); Як чужаниця у своїй землі, Він навіть самогубної петлі Був зажадав у дикому відчаї (Рильський, II, 1960, 273); // перен., розм. Про тяжке, безвихідне становище. А навкруг — кати закляті, Лиш полон і харалужжа, І петля, немов зима; Ані сина, ані мужа, Ані сонечка нема (Мал., Звенигора, 1959, 235); // спец. Нитяне кільце, що утворюється в процесі в’язання, плетіння. Процес в’язання грунтується на вмінні робити петлі з ниток за допомогою крючка (В’язання.., 1957, 3).
◊ Затяга́ти (затя́гувати, затягти́, затягну́ти) петлю́ див. затяга́ти 1; Затя́гується петля́ див. затяга́тися1; Зала́зити (залі́зти) в петлю́ див. зала́зити1; Накида́ти (наки́нути) петлю́ див. накида́ти2; Потра́пити (попа́сти і т. ін.) в петлю́ до кого — те саме, що Потра́пити в ярмо́ (див. потрапля́ти). Селянина так «звільнили» в 1861 році, що він відразу попав у петлю до поміщика. (Ленін, 15, 1971, 123).
2. перен. Рух по кривій лінії, що нагадує кільце, а також замкнена або напівзамкнена крива, утворена рухом або розташуванням чого-небудь. Кам’яна стежка.. сплітала петлі по боці гори сюди й назад, все вище та й вище (Коцюб., ІІ, 1955, 110); Біля села вона [річка] виписувала примхливі петлі, на які нанизувались крихітні левадки, ставочки і копанки (Стельмах, І, 1962, 224); // перев. мн. Про сліди деяких звірів, що утворюють замкнені криві. На снігу виднілися заячі петлі (Донч., V, 1957, 475); Між кущами зустрічалися петлі — сліди лисичих ніг (Чорн., Потік.., 1956, 12); // Фігура вищого пілотажу — політ по замкнутій кривій у вертикальній площині. З напруженою увагою глядачі стежили за літаками, що виходили з петлі і в ту ж мить входили в піке (Рад. Укр., 20.VІІІ 1946, 1).
∆ Ме́ртва петля́ див. ме́ртвий.
3. у знач. присл. пе́тлями, петле́ю. Утворюючи замкнену або напівзамкнену криву, кільце або кільця. Все вгору і вгору, по дорозі, що йде петлями і одкриває щораз нові пейзажі, приїхав в чудову Таорміну… (Коцюб., III, 1956, 354).
4. Обшитий тканиною або обкиданий нитками проріз на одязі для застібання гудзиків. — А петлі пометав? Чи то ж так і на жилетці? — І він почав роздивлятися жилетку (Мирний, IV, 1955, 125); Гауптман почав швидко застібати кітель. Гудзики не потрапляли в петлі, пальці хибили і тремтіли (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 170): // Дужечка з ниток або тасьми для застібання гудзиків, гапличків і т. ін. Дарка ходила на горище пришити петлю до чохла (Вільде, Повнол. діти, 1960, 397); // Металева дужка для защіпки замка на дверях. Ледве встиг [Хаєцький] його [замок] вибити з петлі, як двері з грюкотом розметнулися (Гончар, III, 1959, 379).
5. Спеціальне пристосування, що складається з двох металевих планок на прогоничі, за допомогою якого прикріплюють двері, раму вікна, віко скрині і т. ін. так, щоб вони вільно відчинялися. Як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся (Стор., І, 1957, 357); Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Ткач, Жди.., 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 344.