ПОДІ́БНИЙ, а, е.
1. Який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось. Сухе [мамине] тіло гріло мене теплом, таким знайомим і ні на що не подібним (Коцюб., II, 1955, 357); — Погляньте лишень, який гарний [хлопчик]. Зовсім до вас подібний (Фр., IV, 1950, 40); [Хілон:] Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний (Л. Укр., III, 1952, 418); Нарешті виринуло сонце, подібне до величезного золотого гриба (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 58); Поет і художник подібні бджолі: з найрізноманітніших квітів збирають вони янтарний і запашний мед (Рильський, III, 1956, 183).
◊ Мов (як і т. ін.) крапли́на (дві крапли́ни) води́ поді́бний див. крапли́на; Як (мов і т. ін.) кра́пля (дві кра́плі) води́ поді́бний див. вода́.
2. Такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Наче в такт природі серце моє стрепенулось од бажання подібної ж гармонії в людському житті (Коцюб., І, 1955, 306); [Єлизавета:] А Київ наш — зелений і прозорий! Дніпро широкий… кучеряві гори, Палати білі, бані золоті… Де ще красу подібную знайти? (Коч., П’єси, 1951, 49).
3. мат. Який має подібність (у 2 знач.). Два многогранники називаються подібними, якщо вони мають відповідно рівні многогранні кути і відповідно подібні грані (Геом., II, 1954, 57).
◊ І поді́бне (і под.) див. і; І тому́ поді́бний; І таке́ поді́бне (і т. п.) — те саме, що І поді́бне (і под.) (див. і). Я сказав йому, що хочу в цей святковий день, в цей урочистий і так далі, і тому подібний день просити його, Олега, виконати моє секретне прохання (Ю. Янов., II, 1954, 82); Павлуша прочитав усе підряд — дурні вірші. — Мила роза, Мила цвет, Мила розовый букет… — і таке подібне (Головко, II, 1957, 375); Нічо́го поді́бного! — уживається для висловлення цілковитої незгоди з ким-, чим-небудь, заперечення чогось. — Чи думаєш, що я справді такий уже відсталий, отак загруз у пережитках? Нічого подібного (Головко, І, 1957, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 745.