ПОРАХУ́НОК, нку, ч., розм.
1. Те саме, що розраху́нок 1.
2. перен. Відплата, покарання за що-небудь; розправа. Прийдеш, Юрку, до порахунку (Номис, 1864, № 3930); Він з ним ще розрахується. І порахунок буде дуже короткий! (Шовк., Починається юність, 1938, 159); // перев. мн. пораху́нки, ів. Взаємні претензії, образи, невдоволення. Саня вдаватиме, немов усе в порядку. Тепер не до особистих порахунків (Шовк., Інженери, 1956, 130); — Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати. Старі порахунки (Тют., Вир, 1964, 421).
◊ Зво́дити (звести́) пораху́нки див. зво́дити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 249.