ЗВО́ДИТИ і рідко ІЗВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗВЕСТИ́, зведу́, зведе́ш і рідко ІЗВЕСТИ́, веду́, веде́ш; мин. ч. звів, звела́, ло́, рідко ізві́в, ізвела́, ло́; док., перех.
1. Ведучи, допомагати кому-небудь або змушувати когось сходити вниз. — Сходьте! Обережненько! — каже Петро і зводить Марину по східцях униз (Головко, I, 1957, 494); Помалу звів [Микула] коня в яр, прив’язав до дерева (Мак., Вибр., 1956, 427); Вже й нездужав [Хведір], — стогне, і знов зліз на піч.. — Ізведи мене на піл, — каже (Барв., Опов., 1902, 98); // перен., рідко. Змушувати кого-небудь переходити у нижче суспільне становище. Шлюб [козачки з селянином] не тільки не полегшував становища чоловіка-селянина, але й козачку та її дітей зводив на становище залежних селян (Іст. УРСР, І, 1953, 344); // перен., рідко. Призводити, спричинюватися до морального падіння. Хміль до лихого людей зводить (Номис, 1864, № 11455).
2. Забирати звідки-небудь або відводити, направляти в інше місце, в інший бік. [Річард:] А може, все була одна мана? І, може, то була не іскра божа, а вогник той, що над багном літає і зводить подорожнього на безвість… (Л. Укр., III, 1952, 111); Просить [Явдоха]: — Ваше благородіє, господа солдатство! будьте ласкаві, зведіть з нашого місця оттого навіженого (Кв.-Осн., II, 1956, 12); П’яним головам одрадна була несамовита сваволя.. Їх не зведеш на протерту стежку тихого.. життя! (Мирний, І, 1949, 399); Проклятий «Ісмет» [крейсер] раптом ударить пароплав прожектором і не зведе його вбік, доки приміриться наводчик (Ю. Янов., 11, 1958, 34); Розпалися кайдани і остроги, З вогню і грому класових боїв На сонячну, на радісну дорогу Великий Ленін всі народи звів (Вирган, В розп. літа, 1959, 23); // Забирати звідки-небудь силою або таємно; викрадати. — Ну, а чи не прийме Клим? — Ох, братику! Теля я в його звів! — Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, — Кіт Вовкові сказав (Гл., Вибр., 1957, 32).
◊ Зво́дити (звести́) з пуття́ — те саме, що Збива́ти (зби́ти) з пуття́ (див. збива́ти). — П’є [Грицай] та гуляє та ще й мене зводить з пуття (Н.-Лев., IV, 1956, 204); Зво́дити (звести́) з ро́зуму (з ума́): а) доводити до божевілля, робити божевільним. — Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна… (Мирний, I, 1949, 249); б) змушувати кого-небудь поводити себе нерозумно, всупереч логіці. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (Гжицький, У світ.., 1960, 203); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочки, Бо зведе з ума! (Кроп., II, 1958, 99); в) виклика́ти почуття кохання, закохувати в себе кого-небудь. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді думати про інститут, про науку… (Гончар, Тронка, 1963, 100); г) виклика́ти, розбурхувати почуття, дуже захоплювати. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої.. ночі! (Цюпа, Грози.., 1961, 245); Зво́дити (звести́) з хазя́йства (з хлі́ба) — доводити до злиднів, розоряти кого-небудь. Дивиться баба збоку, як дідові щастить, та аж розривається з досади! Стала думати, як би звести його з хазяйства (Барв., Опов.., 1902, 195); Пісок не родить, та з хліба не зводить (Номис, 1864, № 10152); Зво́дити (звести́) на манівці́ див. манівці́; Зво́дити (звести́) на слизьке́: а) (кого) змушувати опинятися в небезпечному становищі; підводити. — Ой, кажу, Якове, дивись лиш за своїм товаришем, щоб він тебе на слизьке не звів (Мирний, І, 1954, 222); б) (що, у спол. із сл. розмова, мова) надавати небезпечного спрямування розмові. Він завжди на слизьке зводив спокійну розмову. — От скоро почне голота землю ділити…. Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 52); Зво́дити (звести́) о́чі див. о́ко; Зво́дити (звести́) по́гляд див. по́гляд; Не зво́дити (звести́) оче́й (о́ка) див о́ко; Не зво́дити (звести́) по́гляду див. по́гляд.
3. Знищувати, видаляти, виводити що-небудь (плями, фарбу і т. ін.) з чогось. Ластовиння.. зводять щоденним дворазовим (вранці і ввечері) змазуванням лиця соком з листків нагідок, змішаним у рівних частинах з соком лимона, ягід смородини і мигдалевого масла (Лікар. рослини.., 1958, 40); * Образно. Що вона попоплакала, що попорвалась.. Краску з лиця зовсім звела (Барв., Опов.., 1902, 112).
4. також без додатка. Змінювати об’єкт, предмет розмови, напрям думок і т. ін. Взагалі небагато говорив [Сава], як той зводив розмову на Рахіру , але її покинути зовсім не думав (Коб., II, 1956, 30); — Та годі, от люди! — зводить на мир Василь (Вас., II, 1959, 170); Я втрутився в розмову, щоб звести її знов на колектив (Ле, Історія радості, 1947, 73); // на що. Співаючи або граючи, переходити з однієї мелодії на іншу. Лукаш.. починає грати спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку, що колись грав Мавці (Л. Укр., III, 1952, 263); Коли Микола звів польку на хвацьку метелицю, вона [Надія] вже сама.. метнулася колом (Баш., Надія, 1960,75).
5. Переміщати що-небудь знизу догори; піднімати. Піонери юні Зводять гасла догори (Нех., Хочу буть.., 1949, 19); Браму не одмикаю. Топірець над головою звів — ану котре над браму визирне — так по голові й матиме! (Ю. Янов., І, 1954, 37); // на що. Поміщати що-небудь на вище місце; класти, ставити на щось. Щасливий, хто влив свою силу В єдиний всетворчий потік, Хто зводив тут брилу на брилу, Хто мармур узором посік (Бажан, Роки, 1957, 261); На вежах твоїх [Краснодон] калиново червоні цвітуть прапори.. Бійці їх Олега руками на вежі звитяжно звели (Сос., II, 1958, 499); Може, в нього черевик розшнурувався, бо він звів ногу на підмурок штахетів (Вільде, Сестри… 1958, 519); // також чим. Підводити що-небудь, переміщати в інше положення. Боляща розкривала очі, зводила руками вгору, потягалася… (Мирний, III, 1954, 118); Іще гарматний грім за обрієм лунає, Та зводить зілля вже свої голівки кволі (Вирган, В розп. літа, 1959, 107); Голови звести не міг [поранений], вона лежала нерухома (Кол., На фронті.., 1959, 10); // Утворюючи, здіймати, спрямовувати вгору (полум’я, іскри, бризки і т. ін.). Кліщами смагляві ковалі смалять рукавиці шкіряні і до стелі зводять од землі пасмуги стрілчасті, вогняні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 114); // перен., рідко. Переводити кого-небудь у вище суспільне становище. Король зведе в дворянський стан Лакейчука двірського, Людини ж праведної сан Не дасться ні від кого (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 78).
Зво́дити (звести́) куро́к див. куро́к; Зво́дити (звести́) плечи́ма — злегка піднімати і опускати плечі при вираженні здивування, вагання і т. ін. — Куди ж воно [порося] ділося? — бідкається вона сама собі, зводячи плечима (Вас., І, 1959, 277).
◊ Зво́дити (звести́) го́лос — насилу промовляти. — А хто ж сватає [Катрю]? Кого нам господь посила? — питає мати, ледве голос зводячи (Вовчок, І, 1955, 208); [Трохим:] А вона [вчителька] другий раз і голосу не зведе… (Григ., Вибр., 1959, 470); Зво́дити (звести́) ру́ку див. рука́.
6. Допомагати кому-небудь уставати, підніматися; підводити кого-небудь. Узялись обоє старі зводити Марусю… Вона не здужа йти (Кв.-Осн., II, 1956, 81); Мов солдата, який пролив у битві кров, звели Рудого.— Старість клята… (Уп., Вірші.., 1957, 200); // Надавати чому-небудь вертикального положення. Леонід Семенович звів полеглу оргинію (Н.-Лев., IV, 1956, 87); // Будити кого-небудь, піднімати з постелі.— Та його й ломакою не зведеш, як розіспиться!.. (Гр., II, 1963, 299); Світлий ранок, сповнений золотосяйного сонячного тепла, хутенько звів приятелів з постелей (Досв., Вибр.,1959, 300); // на що. Надихаючи, спонукати до яких-небудь дій. Та сімнадцятого року революція прийшла — і на битву на жорстоку всіх пригноблених звела (Уп., Вірші.., 1957, 174).
◊ Зво́дити (звести́) на но́ги див. нога́.
7. Споруджувати, будувати що-небудь. Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (Сос., Так ніхто.., 1960, 41); Посеред храму п’єдестал звели І статую поставили на ньому (Л. Укр., І, 1951, 107); Навіть на рівнинній ріці можна звести греблю (Фіз. геогр., 5, 1956, 49); * Образно. В життя прийшло нове, повоєнне покоління, щоб працювати, творити, зводити величну будову комунізму (Коз., Нові Потоки, 1948, 195).
◊ Зво́дити (звести́) з руї́н — відбудовувати. Він же, Микола, оту емтеес власними руками будував — цеглинку до цеглинки. А після війни з руїн її зводив… (Жур., Опов., 1956, 59).
8. Приводити, збирати (багатьох людей, тварин і т. ін.) з різних місць в одне. Завтра вранці у садку Я дочок своїх зведу. На Марисю буде кожна Схожа, що й пізнать не можна (Перв., Казка.., 1958, 62); Як наїдуть козаки,— страшно й подумати. А хтось тоді й порадь — ..мерщій знести все в економію, хто що взяв, звести худобу всю (Головко, II, 1957, 303); // Збираючи, зосереджувати що-небудь в одному місці. Треба було спершу всього їх [пісні] винишпорити та визбирати, і, звівши докупи, розібрати: що то і чого воно коштує? (Мирний, V, 1955, 372); Начальник артилерії полку наказав звести на цей раз усі міномети докупи, щоб випробувати Чернишів метод швидкісної стрільби (Гончар, III, 1959, 388); // Об’єднувати що-небудь, утворюючи одне ціле. Незабаром почалося й межування: панські землі докупи зводили (Мирний, IV, 1955, 241); Дійсно, трактори зробили велике чудо.., звівши вузенькі бідняцькі ниви у широкий єдиний колгоспний масив (Цюпа, Україна.., 1960, 62); * Образно. Слава тобі, Шафарику, Вовіки і віки! Що звів єси в одно море Слов’янськії ріки! (Шевч., І, 1951, 263).
Зво́дити (звести́) доку́пи думки́ — намагатися знайти логічний зв’язок у думках. Думки рвалися на шматочки: він силився звести їх докупи, напрягав розум… та, здається, й розум його покинув… (Мирний, І, 1949, 341); Зво́дити (звести́) доку́пи слова́ — намагатися зрозуміти сказане. Я чула її гнівний голос, якісь сердиті.. слова, а звести їх докупи, зрозуміти, що вона казала, я не мала сили (Мирний, IV, 1955, 345).
9. Підраховуючи, обчислювати, робити підсумок. Він числив і числив, зводив суми (Фр., VIII, 1952, 353); Зводячи підрахунки щовечора, він незадоволено щось бурчав про себе (Ле, Міжгір’я, 1953, 194); Якщо рахунок звели по продажу моїх книжок, то прохав би заслати мені і його (Мирний, V, 1955, 423).
◊ Зво́дити (звести́) до спі́льного знаме́нника див. знаме́нник; Зво́дити (звести́) раху́нки (пораху́нки) з ким— відомщати, карати за що-небудь; розправлятися з кимось. Прийшов Пилиповець зводити порахунки з Катрею.. Проти двох жінок стали чотири бандити з автоматами (Мельн., Коли кров.., 1960, 101); В думці він уже торжествував: «..назад ти не повернешся. Тут тобі й лежати на дорозі з діркою в черепі. Зведемо старі рахунки до кінця..» (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298); В першій половині 40-х років Маркс і Енгельс звели рахунки з радикальними молодогегельянцями, які стояли на точці зору філософського ідеалізму (Ленін, 15, 1949, 18).
10. Наближати кого-, що-небудь одне до одного, з’єднувати одне з одним. Потім він сідає на стілець.. і то зводить ножицями, то розводить замлілі від їзди ноги (Тют., Вир, 1964, 32); Колісник підняв жінок аж під стелю, звів докупи і зразу опустив на землю (Мирний, III, 1954, 93); Він походжав, зосереджено звівши брови, неначе прислухаючись (Смолич, Світанок.., 1953, 82); // Стулювати краї, сторони, кінці чого-небудь. Вдалині м’яко блимнули вікна, і чиясь невидима рука тихо зводила половинки віконниць, наче очі до сну стуляли повіки (Коцюб., II, 1955, 285); Обвиснуть лози гронами густими, Тютюн зведе свої листки (Воронько, Драгі.., 1959, 18).
◊ Зво́дити (звести́) кінці́ [з кінця́ми] див. кіне́ць;
Зво́дити (звести́) о́чі — стуляючи повіки, заплющувати очі перед сном. Полягали спати. Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки (Вовчок, І, 1955, 7); Зуб з зу́бом не зведе́ див. зуб.
11. розм. Сприяти зустрічі, знайомству, зближенню і т. ін. кого-небудь з кимось. Кожне знає, що не любощі їм у голові, що не пусте що зводить їх докупи, а неминуча потреба (Коцюб., І, 1955, 43); А згодом нас зводили ближче і ближче Наш труд, наші думи, мисливський неспокій (Дор., Тобі, народе.., 1959, 48); Чи думав він хоч раз у житті, що доля зведе їх, що доведеться учиняти над другом грізний суд? (Довж., І, 1958, 123).
12. на кого. Безпідставно звинувачувати кого-небудь у чомусь недоброму. Може, дівчина нічого не винна, а на неї таке зводять (Коцюб., І, 1955, 271); — Брехня. Заруба добра людям хоче, а вони [наклепники] таке на нього звели (Кучер, Трудна любов, 1960, 415); Ще й таке на Марту нарікання звели, що вона Нечипорові в крадіжці допомагала (Григ., Вибр., 1959, 273); // Накликати на кого-небудь щось погане, небажане. — Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! Почуємо іще — негарно буде! (Вовчок, І, 1955, 262).
◊ Зво́дити (звести́) на́клеп див. на́клеп; Зво́дити (звести́) пеню́ див. пеня́.
13. Приваблювати кого-небудь чимось заманливим, спокусливим. Чорт не спить, але людей зводить (Номис, 1864, № 195); Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть, Поки самі сюди обід не принесуть (Г.-Арт., Байки.., 1958, 53); // Полонити чарами, зачаровувати своєю красою; зваблювати, спокушати. Очі ви очі, очі дівочі, Де ви навчились зводить людей? (Пісні та романси.., II, 1956, 240); — Чотири роки зводив [Андрій] дівчину, а тепер бере Милянову! (Мак., Вибр., 1954, 196); В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 64); — Люди знають, що ніхто до мене не ходив, тільки Йон… Він мене звів, він казав… посватаю… а тепер…— ридала Гашіца (Коцюб., І, 1955, 250).
14. Губити, занапащати кого-, що-небудь. Ой ти, Ярославе, І всі Всеславові внуки!.. Стали ви своїми незгодами поганців на Руську землю наводити, Життя Всеславове зводити… (Мирний, V, 1955, 273); [Корж:] Коли сестри зводять братів, то далі начнуть діти зводить батьків та матерів, жінки чоловіків, матері дітей! (Вас., III, 1960, 53); — Вона хоче звести твою жінку, щоб опісля самій за тебе вийти (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Треба дать у полі раду, Щоб діла не звести, А тут ще нікого й наймати (Гл., Вибр., 1951, 67); // розм. Знущатися з кого-небудь, мучити когось. Так вона [удова] Якова зводила, що він і нездужав, і марнів (Вовчок, І, 1955, 220); // розм. Марно витрачати, переводити (час). Що там іще за сиротою час ізводити?.. Пхиць за першого! (Барв., Опов.., 1902, 434).
◊ Зво́дити (звести́) в моги́лу (в труну́ і т. ін.) — доводити до загину, до смерті. [Тамара:] Господи! Ця анатомія зведе мене в могилу (Коч., II, 1956, 275); Безнадійна хворість зводила тебе й звела в труну (Перв., І, 1958, 205); Зво́дити (звести́) з сві́ту див. світ.
15. Згинаючи, складаючи в якийсь спосіб, утворювати зморшки, складки і т. ін. Кров приливає Романові до скронь, досада на самого себе зводить осмалені вітром губи в складену гармошку (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 171); // Стягувати м’язи, корчити. Безголова курка вже не підкидалась, тільки ноги зводила смертна судорога (Донч., III, 1956, 133); На столі смачно парував борщик. Михайлові аж у животі враз перевернулося, аж голодні спазми звели щелепи (Збан., Сеспель, 1961, 386); // безос. — Милісінька, здоровісінька була [Пріська], а то зразу — і ноги ломить, і руки зводить (Мирний, IV, 1955, 378); Губи звело йому в злорадній усмішці (Головко, II, 1957, 307).
16. на що, до чого. Зменшувати, скорочувати що-небудь до якоїсь межі. Управитель знов ціну строковим на стару звів (Головко, II, 1957, 260); Нині хімічні виробництва району добре оснащені засобами механізації, що дає можливість звести до мінімуму ручну працю (Наука.., 12, 1958, 20); // Збіднюючи, спрощуючи що-небудь багатогранне, підміняти його чимось менш складним або менш важливим. Не можна зводити зміст художнього твору тільки до його ідеї (Талант.., 1958, 57); Буржуазія зірвала з сімейних відносин їх зворушливо-сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових відносин (Комун. маніф., 1947, 17).
◊ Зво́дити (звести́) наніве́ць див. наніве́ць; Зво́дити (звести́) [на] ніна́що див. ніна́що.
17. Починати робити, затівати, учиняти що-небудь. На панський не ступав [комісар] поріг, Зате з панами, де лиш міг, Зводив він юридичні герці (Фр., X, 1954, 286); Дід у кузні пісню зводить, Дід обковує колеса (Воскр., Поезії, 1951, 199); — Урока за ними не можна вивчити,— такий гармидер та колотнечу зведуть… (Мирний, І, 1954, 338).
◊ Зво́дити (звести́) дух: а) робити вдих і видих; переводити дух; дихати. І сльози, і кривда, і радість так здавили в грудях, що вона ледве зводила дух (Н.-Лев., II, 1956, 344); Підбігли Андрушка й Серьожка. Захекані. Духу не зведуть. На них здивовані дивляться всі, а вони лише хекають (Головко, І, 1957, 374); б) робити коротку перерву для відпочинку. Запорожці палили, не зводячи духу. Задні заряджали рушниці переднім (Довж., І, 1958, 259); — Слухай лишень, що я тобі скажу, а ви дайте мені дух звести,— чого насунулись усі разом? Сідайте ж бо кружка та й слухайте (Вовчок, I, 1955, 60); Зво́дити (звести́, ізво́дити, ізвести́) на го́лос — відтворювати мелодію співаючи. — Ні, музо, ся пісня незграйно лунає! Чомусь я на голос її не зведу (Л. Укр., І, 1951, 155); Раптом пісню тихеньку, пісню почули [Оксанка і Яринка], що Кузь їм на голос ізводив (Тич., І, 1957, 259).
ЗВО́ДИТИ, зводжу́, зво́диш, док., перех. Повести куди-небудь, допомогти побувати десь.— Боїться [Кузьма] навіть у кіно зводити.— А й поведу! (Гончар, Тронка, 1963, 31); * Образно. Тайна серпанки-убрання пошила, Кожну істоту до шлюбу зводила, Потім пахучі квітки познімала, Білі серпанки у скрині сховала (Олесь, Вибр., 1958, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 490 - 492.