РОЗСИХА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗСО́ХНУТИСЯ, неться; мин. ч. розсо́хся, со́хлася, лося; док. Тріскатися від надмірного висихання, від зайвої сухості. От давно, ще весною, певне, збита дараба.., бо розсихається пов’язання (Хотк., II, 1966, 381); — Бачила б ти цю посудину навесні… Не човен, а кістяк мертвий лежав у кучугурах, дірками світив, розсохся зовсім (Гончар, Тронка, 1963, 233); Не така вона вже й трухлява стояла, пам’ятаю, та скриня, а тільки розсохлась вона сильно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 60); Згодом Сашко вже їздив на жатці, правив сівалкою, вмів наклепати косу і знав, як вставити клепку, коли розсохнеться діжка (Рад. Укр., 30.ХІ 1962, 3).
◊ Кле́пки розсо́хлись див. кле́пка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 806.