Що oзначає слово - "спливати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЛИСТИ́, спливу́, спливе́ш; мин. ч. сплив, сплила́, ло́; і СПЛИВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. сплив, спливла́, ло́; і рідко СПЛИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. Пливучи, віддалятися, зникати з поля зору. Тепер нічого того нема. Нема й не вернеться вже, як не може ніколи вернутись на ріці піна, що сплива за водою (Коцюб., II, 1955, 344); Читаючи, старий часто спочивав і дивився на річку, на останні крижини, що спливали геть (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 66); Спливають Дніпра переливи (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 9); * Образно. Колосальна енергія Волги протягом багатьох століть даремно спливала в море (Рад. Укр., 14.IX 1950, 2); // перен. Безслідно зникати, пропадати, втрачатися для чого-небудь. Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (Коцюб., II, 1955, 312); Як тільки господарство потрапило до його рук, все почало непомітно спливати, наче за водою (Збан., Любов, 1957, 12); Каламарчики та коробочки з дівочими чарами, томики віршів та романів, дзеркальце в квітках — усе кудись спливло з маленького столика, а на їх місці темніла тепер гора шкільних книжок (Вас., І, 1959, 219); // перен. Проходити, не затримуючись, не залишаючи помітних наслідків, слідів. Я зрозумів, що тривоги минулі Для Брата не сплинули без вороття (Перв., II, 1958, 428); Твоя краса, мов час, мінлива, спливе, як по весні вода (Сос., II, 1958, 95).

Бага́то (чима́ло) води́ сплило́ (спливло́, спливе́) — те саме, що Бага́то (чима́ло) води́ утекло́ (утече́) (див. вода́). Відтоді багато води сплило в Дніпрі і в Самарі, але пригадуються події тих днів так виразно, наче було це вчора (Дмит., Наречена, 1959, 116); Було́, та сплило́ (спливло́); Що було́, те за водо́ю сплило́ (спливло́); Що було́, [й] те сплило́ (спливло́) — щось давно зникло, пройшло, минулося; чогось немає вже.— Що там старе згадувать! Було, та спливло… (Ряб., Жайворонки, 1957, 106); — Що було, те за водою спливло. Почнемо ми з Миколою жити й учитись заново (Збан., Курил. о-ви, 1963, 84); У їх же що було, й те сплило, а дядько ще придбав собі (Мирний, IV, 1955, 136); [Варвара:] А ти держись! Купи собі гітару, ти ж колись так грав, що всі дівчата умлівали… [Ромодан:] Що було в молодості, те.. спливло (Корн., II, 1955, 302); Сплива́ти з рук — безслідно зникати, пропадати, утрачатися для кого-небудь. Масний подільський чорнозем.. спливав з їхніх рук, як спливає весною прибережний пісок (Стельмах, І, 1962, 281); Сплива́ти (сплисти́, спливти́) [за] водо́ю — минати, проходити назавжди, без вороття. За водою спливе в синє море Все, чим дійсність гірка та сумна (Граб., І, 1959, 335); Олімпіада Никанорівна сумовито похитала головою, показуючи, що засмучена тим, що її молодість уже спливла за водою (Збан., Переджнив’я, 1955, 126). Горе вже пройшло, спливло водою (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 126).

2. Легко рухаючись, пересуваючись, віддалятися, зникати з поля зору. Північ б’є; спливають хмари; Тоне місяць в тумані (Граб., І, 1959, 286); Соломії здалося, що з неба сплили хмари, а надворі зразу вияснилось (Н.-Лев., VI, 1966, 400); Їх [гір] чола покриває тінь хмарини, Спливла вона — і пасмо світла рине І заливає знов громади гір… (Ющ., Люди.., 1959, 137); // Поволі віддалятися, зникати з поля зору (про нерухомі предмети стосовно до тих, що рухаються). Сидимо у вагоні.. У вікна дивиться степ і все спливає, як безконечне море (Коцюб., II, 1955, 234).

3. перен. Поволі, непомітно для кого-небудь мина́ти, проходити (про час, пору). Час спливав, і вони [діти] собі росли та виростали одно одного краще (Вовчок, І, 1955, 309); Як вода в Росі, спливали дні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 101); Повільно спливали хвилини, цокаючи коліщатками в старому годиннику (Жур., Вечір.., 1958, 204); — Ми й незчулися, як сплив час і перевалило за північ (Баш, На.. дорозі, 1967, 158); [Всі (разом):] Зіроньки, квітоньки! Повертайтесь швидше до нас,— З вами вкупі, в гурті Сплине весело час (Стар., Поет. тв., 1958, 233).

4. Текти по чому-небудь униз; стікати, збігати. На дні дебри росла трава, буйна, висока, бо сюди спливала дощова вода (Март., Тв., 1954, 245); Хитнувся [Рустем] і раптом схопивсь за бік. По пальцях спливала кров (Коцюб., II, 1955, 154); Сльози спливають йому з очей і зарошують обличчя (Смолич, Мир.., 1958, 165); Дощ барабанив по криші лімузина, спливав по вікнах (Дмит., Розлука, 1957, 224); По обличчях їздців спливали патьоки бруду, грязюка ліпилася на коштовну одіж (Загреб., Диво, 1968, 231); Сплинули води брудними потічками, прилетіли бузьки з далеких країн (Кобр., Вибр., 1954, 172); Дві грубі сльози сплинули по її обличчю (Фр., VI, 1951, 167); * Образно. Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги, Сплинув на нього (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 340); // Танучи, підпливаючи водою, сповзати по якійсь поверхні вниз (про сніг, лід і т. ін.). Напровесні, коли спливають під промінням сніги, починають набрякати соком бруньки на деревах (Літ. Укр., 15.III 1968, 1); // Звисати, спускатися вниз; спадати. З-під шолома спливало довге і густе, сивіюче вже волосся на його плечі (Фр., VI, 1951, 58); // Розташовуватися в напрямі донизу (про складки, зморшки і т. ін.). Від очних «мішків» .. шкіра її спливала до підборіддя якимись нездоровими жовтуватими складками (Вол., Місячне срібло, 1961, 324).

Полу́да з оче́й спливла́ див. о́ко1; Сплива́ти (спливти́) з вуст (з язика́) — легко, без зусилля або без обдумування промовлятися.— Він мені ще тоді наврочив, що я буду колись з голоду подихати.— І здійснилося, брате,— сказав Швейк, у якого сьогодні мимоволі спливали з вуст самі рими (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 602); Сплива́ти (спливти́) на язи́к — з’являтися, виникати, щоб бути висловленою вголос (про думку, фразу і т. ін.). Він… базікав про все, що йому спливало на язик, бо після вчорашнього дня з неабиякого похмілля він відчував потребу виговоритися (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 585).

5. Зникати, сходити з чого-небудь (про рум’янець, фарбу і т. ін.). Вона думала й турбувалась і за себе, й за його, а найбільше за свою репутацію. Рум’янець сплив з її лиця (Н.-Лев., V, 1966, 140); Максим став посередині, вирівнявся й провів рукою по лиці. Соромливість сплила з його, і воно стало поважне, навіть строге (Вас., І, 1959, 102); Директор змінив маску. З обличчя спливла облесна чемність, і воно стало якимось більш людським (Вільде, Троянди.., 1961, 120).

6. чим. Знемагати, знесилюватися, проливаючи багато крові, сліз, поту і т. ін. Тієї ж ночі прогримів постріл з куркульського обріза, і Таран, спливаючи кров’ю, упав на порозі власної хати (Жур., До них іде.., 1952, 118); — Дмитре, сину. Хіба я плачу,спливаючи великими сльозами, ступила [мати] крок до сина (Стельмах, II, 1962, 207); На третій день сердешний Оксентій вже спливав потом. Не того, що в залі задушно було, а нутро не витримувало і душа просилася з тіла геть (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 637); — Коли б не добрі люди, що підібрали мене і непритомного відвезли до лікарні, я до ранку сплив би кров’ю (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 72); * Образно. Не спиться козакам. Тече поволі річ. Спливає зорями суха серпнева ніч (Шпорта, Вибр., 1958, 495).

7. Підніматися з глибини води або іншої рідини на поверхню. З порома пірнають [діти]. Шубовсть — і немає, Хто вирине далі — змагання в хлоп’ят. І раптом спливають і регіт лунає, Виходять із річки засмаглі до п’ят (Шер., Дорога.., 1957, 107); В розпачі то кидалась [риба] в морську глибину, то спливала до самої поверхні (Збан., Мор. чайка, 1959, 126); Щоб огірки не спливали і весь час були в розсолі, на вкладене дно кладуть невеликий гніт — кусок граніту або мармурової плити (Укр. страви, 1957, 408); За кожним його замахом .. спливе поверх води його загоріле тіло та так і плигоне вперед (Мирний, IV, 1955, 318); Підводний човен сплив посеред бухти (Гонч., Вибр., 1959, 388); Так і сів [Біда] у воду.. Поли шинелі у воді піднялись, сплили (Трубл., І, 1955, 49); Триматися всіма силами, аби не спливти враз, несподівано. Бо тоді кінець — легені не витримають (Логв., Давні рани, 1961, 45); Ой втонула дівчина, втонула, Іно хусточка китаєва наверх сплинула (Чуб., V, 1874, 368); * Образно. Аж ось і смеркло; місяць сходить, На небі зіронька сплила (Граб., І, 1959, 259); Галас сплив над майданом (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 47); // перен. Виявлятися, проявлятися. Михайло тільки думав, що втопить своє кохання, а воно не тонуло, спливало наверх і кидало йому докори (Томч., Жменяки, 1964, 138); Докори і сварки підіймали стару ворожнечу, наповерх [наверх] сплили забуті кривди й гріхи (Коцюб., II, 1955, 96); Напевне інцидент з раднаркомівською комісією мусив би якоюсь мірою спливти в обговореннях роботи адміністрації будівництва (Ле, Міжгір’я, 1953, 178); // перен. Виникати, поставати, уявлятися (про думку, згадку, спогад, образ, видіння і т. ін.). Мимоволі сама по собі спливала іноді непрохана думка, куди ж влучить перша [куля]? В скроню? В плече? (Коз., Гарячі руки, 1960, 149); Сонце травня! Сонце травня! І спливає згадка давня: Як ми йшли з прапорами Святково зодягнені (Нех., Під.. зорею, 1950, 125); Якийсь час курили [Іраклій і Семен] мовчки, і, мабуть, в цю хвилину перед очима їм спливали чарівні марева (Головко, І, 1957, 282); Минуле спливало перед ними в дивному тумані (Перв., Невигадане життя, 1958, 268); Андрій невідривно дивився услід колоні, але вже інші видіння спливали перед його очима (Гур., Наша молодість, 1949, 236); Зникнення Сергійка розтривожило Надію. Мов наяву, сплив перед нею скривавлений, наскрізь пробитий скалкою міни його батько — Павло Ходак (Баш, На.. дорозі, 1967, 145); Образ дівчини, з тими дивними очима, сплинув, як живий (Вас., II, 1959, 112).

Сплива́ти (спливти́) наве́рх див. наве́рх; Сплива́ти (спливти́) на ду́мку див. ду́мка; Сплива́ти (сплисти́, спливти́) в па́м’яті (на па́м’ять) — пригадуватися, виникати в пам’яті. Спливали в пам’яті й розгорталися в уяві цілі картини (Головко, II, 1957, 317); Все повільніше й повільніше спливають на пам’ять цифри, голова туманиться (Збан., Сеспель, 1961, 220); В пам’яті знову сплили Гандзючисі докірливі Василеві слова (Кос., Новели, 1962, 159); Ось і зараз спливло все в пам’яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (Цюпа, Краяни, 1971, 40); Сплива́ти (сплисти́, спливти́) в спо́гадах — пригадуватися; Сплива́ти (спливти́) в уя́ві (пе́ред очи́ма, пе́ред о́чі) — уявлятися. Образи декабристів спливають в нашій уяві і при відвіданні села Кам’янки на Кіровоградщині (Визначні місця Укр., 1958, 16); Живо так сплива Край незабутній перед очі (Граб., І, 1959, 309); Сплива́ти (сплисти́, спливти́) на ум див. ум.

8. тільки док., перев. із запереч. не. Плинучи, бути з ким-небудь на одному рівні.— Хай тобі всячина, Якиме! — перепочивши трохи, мовите ви.-— З тобою не спливеш. А я думав, що ти тілько по-сокирячому і вмієш (Мирний, IV, 1955, 318).

9. тільки док. сплисти́ і спливти́, перех. Переплисти вплав. Велять мені річку брести, широкую та глибокую. Не сплисти, а ні збрести, ні очима перекинути (Чуб., V, 1874, 456).

◊ Сплисти́ з ро́зуму див. ро́зум.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 539.