ТВІЙ, твоя́, твоє́.
1. Займ. присв. до ти. Я стояла біля тебе, Не зважилась ані за руку взяти, Ані схилитися до тво́ го чола (Л. Укр., І, 1951, 210); Кінь стримано стогнав крізь зуби. «Коли б не твоя нога, друже, поплатився б я своєю», — думав Вася (Гончар, III, 1959, 223); // Належний тобі. Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє (Котл., І, 1952, 166); І, може, в тихій твоїй хаті Я буду знову розмовляти З тобою, друже мій (Шевч., II, 1963, 66); — Забув сказати, що перекинув також столик.. — і розсипав твої папери (Ю. Янов., II, 1958, 62); // у знач. ім. твоє́, твого́, с. Те, що належить тобі. — У нас не було мого і твого. У нас було тільки наше (Гончар, III, 1959, 79); // Який виходить від тебе; зроблений, створений, написаний, сказаний і т. ін. тобою. — Захоч — і вродиться все зразу, Все в світі ждеть [жде] твого приказу (Котл., І, 1952, 261); Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами (Л. Укр., І, 1951, 205); Над книжкою твоєї [І. Котляревського] «Енеїди» нащадок схилить радісне чоло (Сос., II, 1958, 48); Ні, неправдива твоя рада, кошовий! — промовив Бульба (Довж., І, 1958, 254); // Який стосується тебе. [Лісовик:] Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна (Л. Укр., III, 1952, 244); Тільки б погодилась Доля, Орфей би нещасний подвоїв Міру твоїх бідувань за смерть Еврідіки дочасну (Зеров, Вибр., 1966, 218); // Такий, як у тебе, власт. тобі. Прийняти Зволь оцю рибу,.. що до віку твого дожила (Зеров, Вибр., 1966, 357); — Ох, не бачити, Никаноре, нам тих грошей на пошті: хіба ж ми не знаєм твоєї вдачі (Стельмах, І, 1962, 9); // Признач. тобі. Твоє місце; Твоя доля; // У якому чи поблизу якого ти живеш. Твоє місто (село); Твій край; // У якому ти береш участь, вчишся, працюєш і т. ін. Твої змагання; Твій інститут; Твій колгосп; // До якого ти належиш. [Лукаш:] А хто ж твій рід? чи ти його зовсім не маєш? (Л. Укр., III, 1952, 200); Твій народ.
◊ Аби́ (якщо́) твоя́ зго́да див. зго́да; Во́ля твоя́ див. во́ля; Куди́ твоє́ ді́ло див. ді́ло; Ма́тері твої́й ду́ля див. ду́ля; На твій ро́зсуд див. ро́зсуд; На твоє́му мі́сці — будучи в такому самому становищі, як ти, маючи можливості, як ти. — Що бублик? — встряв у розмову Нестір.. Я б на твоєму місці добру скибку житняка вмолов з гарячою стравою … (Гончар, І, 1959, 44); — А ти, видать, хлопець кріпкий. Смерть мовчки приймав. Другий би на твоєму місці горланив (Тют., Вир, 1964, 122); На твою́ го́лову див. голова́; Не твій кло́піт див. кло́піт; Ті́льки [й] твого́ — єдине, що належить тобі, що ти можеш собі дозволити, на що маєш право. [Оришка:] На яку хвилинку приляжеш після обід, — ото тільки й твого!.. (Кроп., V, 1959, 96); Не твоє́ ді́ло див. ді́ло; Не твого́ но́са (ума́, ро́зуму) ді́ло див. ніс, ді́ло; Не твоя́ печа́ль див. печа́ль; Річ твоя́ див. річ1; Твоє́ здоро́в’я див. здоро́в’я; Твоя́ во́ля во́лить див. во́лити; Твоя́ ми́лість див. ми́лість; Твоя́ персо́на див. персо́на; Ща́стя твоє́ див. ща́стя; Щоб твоє́ї ноги́ тут [бі́льше] не було́! див. нога́.
2. Який перебуває в родинних або дружніх, близьких стосунках із тобою. — Так він став у службу, заробив грошей, купив хату та й одружився з твоєю матір’ю (Мирний, І, 1949, 159); О тату мій, якби ти знав, що твій Володька на Вкраїні вже став улюблений поет (Сос., І, 1957, 283); — Що, синку, помогли тобі твої ляхи? Андрій мовчав (Довж., І, 1958, 264); // у знач. присудка. Який кохає тебе, належить тобі. — Ти моя. Тоді її очі.. твердо говорять: — Твоя (Коцюб., II, 1955, 419); В садах крізь листя й вітів грати такі ж слова: «люблю… твоя» (Сос., І, 1957, 142); // Уживається в кінці листа в знач.: відданий тобі. — Вступила я до комсомолу, як ти писав мені в листі, і вчусь потроху… Пиши ж мені. Твоя Марія (Сос., II, 1958, 407).
3. у знач. ім., розм. твій, твого́, ч. Чоловік, одружений з тобою; // твоя́, твоє́ї, ж. Жінка, одружена з тобою; // твої́, твої́х, мн. Батьки, родичі або інші близькі тобі люди.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 50.