ТУРИ́ЦЯ, і, ж. Самиця тура (див. тур2). Іноді до одного тура збігалося аж надто багато туриць, а інший не мав жодної (Загреб., Диво, 1968, 60); — Це тур і туриця, — пояснив лектор. — Пращури нашого бика і корови (Вол., Місячне срібло, 1961, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 326.