Слово "добрий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДО́БРИЙ, а, е.

1. Який доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей; доброзичливий; протилежне лихий, поганий. — Кавун — чоловік добрий, та зате Кавуниха дуже лиха (Н.-Лев., II, 1956, 176); Мій дід був добрий між людьми (Сос., II, 1958, 356); // до кого і без додатка. Привітний, лагідний у взаєминах. — Кожна дівка, поки не вийшла заміж, то й добра (Мирний, II, 1954, 244); [Хвора:] Я матері і батькові корилась, Вони ж були до мене завжди добрі (Л. Укр., І, 1951, 119); Був він схожий в цей час не на грізного запорізького отамана, а на доброго лагідного дядька (Довж., І, 1958, 254); // у знач. ім. до́брий, рого, ч. Той, хто доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей. В Кармелевім селі пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорнім лісі, — пройшла чутка і зрушила старого й малого, доброго й лихого (Вовчок, І, 1955, 359); // Який виражає доброту, щирість; сповнений ласки, приязні (про голос, усмішку, обличчя і т. ін.). — Хлопче мій! — голос актрисин був.. ніжний і добрий (Л. Укр., III, 1952, 695); Лице його освітила добра усмішка, і тепло спалахнули очі (Коцюб., II, 1955, 371); Його широке вилицювате обличчя було безмежно добрим (Гончар, III, 1959, 188); // Уживається як постійний епітет до сл. люди, хлопці і т. ін. (найчастіше при формі звертання). Скажу я, люди добрі, й вам: —Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться (Гл., Вибр., 1957, 55); — Збереш ватагу добрих хлопців, а дівчата пристануть, то й дівчат (Мур., Бук. повість, 1959, 22); — А ти нічого, жінко добра, не знаєш, не догадуєшся? — допитується мати (Стельмах, І, 1962, 61).

До́бра душа́ — чуйна, щира, спокійна людина. І на виду видно, що добра душа (Кв.-Осн., II, 1956, 285); До́бре се́рце —-доброзичливість, чуйність у ставленні до людей. За розум, добре серце,чесність.. усі люди.. казали, що не знали й не знають луччого [кращого] чоловіка, як Андрій Соловейко (Коцюб., І, 1955, 452); Лю́ди до́брої во́лі — чесні люди, які прагнуть миру й дружби між народами. Сила миру не в зброї, а в людях доброї волі (Укр.. присл.., 1955, 435).

2. Для якого характерна взаємна прихильність, симпатія; близький. І стали вони.. добрими сусідами (Мирний, II, 1954, 80).

3. Який приносить добро, задоволення, радість і т. ін. По обличчю пізнавала [Христя], чи добру звістку мати принесла за ту землю, чи лиху (Мирний, III, 1954, 52); Се ж, певне, добрий знак, коли хворий тямить, що його розум не в порядку? (Л. Укр., III, 1952, 579); Йому хочеться сказати старовірам щось радісне, приємне, несподіване. Він почуває себе добрим вісником (Довж., І, 1958, 121); Усе віщувало добру днину (Скл., Святослав, 1959, 7); // Корисний, потрібний, в основі якого лежить бажання добра кому-небудь. Треба слухати доброї ради (Коцюб., III, 1956, 166); — То як же не підтримати в доброму ділі? (Головко, 1, 1957, 460); // В якому виражається прихильність, співчуття, доброзичливе, шанобливе ставлення, повага до людей. [Петро:] Не добудете ви ні щирої ласки, ні доброго привіту; не купите ви любові рідної дитини! (Мирний, V, 1955, 179); За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легший час, — І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас! (Граб., І, 1959, 152); // Який подобається, схвалюється; вартий наслідування. Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм, гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (Довж., І, 1958, 155); // Який свідчить про безтурботний, веселий стан людини. Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор (Коцюб., III, 1956, 369); «Брати-слов’яни».. стало загальновживаним звертанням бійців між собою, коли вони були в доброму настрої (Гончар, III, 1959, 103); // у знач. ім. до́бре, рого, с. Те саме, що добро́ 1. Добре довго пам’ятається, а зле ще довше (Номис, 1864, № 4430); — У світі завжди більше лихого, ніж доброго, — казала вона мені (Мирний, IV, 1955, 338).

Вихо́дити (ви́йти) на до́бре див. вихо́дити; Всього́ до́брого див. весь1; До́брий ра́нок (день, ве́чір); До́брого ра́нку (дня, ве́чора) — традиційне взаємне дружнє вітання при зустрічі вранці (удень, увечері). — Добрий ранок, — захрипло, після сну вітається господар (Стельмах, І, 1962, 19); — Добрий день, Когуте, ти, співуча птице!А Когутик каже: — Добрий день, Лисице! (Фр., XIII, 1954, 259); Як учорашній козак став коло віконечка й сказав їй «добрий вечір», Галя на одвіт йому ледве вимовила свого «доброго вечора» (Вовчок, І, 1955, 319); Лейтенант підходить до неї. — Доброго ранку, Ївго Борисівно! — Доброго ранку! (Головко, І, 1957, 478); До́брого здоро́в’я (здоро́в’ячка) — традиційне взаємне дружнє вітання. — Здорові! — кивнув становий головою Чіпці. — Доброго здоров’я, — одказав, підводячись, Чіпка і зняв шапку (Мирний, II, 1954, 270); — Доброго здоров’ячка, Аркадію Валеріановичу, —низько вклоняється Майборода (Стельмах, І, 1962, 44); На все до́бре див. весь1; Та й (і) у (в) до́брий час — зник, нема, пропав. Узяв на час, та й в добрий час (Номис, 1864, № 10635); У (в) до́брий час!; Дай бо́же час до́брий (у до́брий час)!, заст. — дружнє побажання успіху, щасливої дороги і т. ін. — Спасибі, — міцно стискаючи простягнену руку, промовив Коваль.. — Ну, в добрий час! (Собко, Срібний корабель, 1961, 24); [Любов:] Та здорова [товаришка] до якого часу. [Лікар:] Ну, то й дай їй боже в добрий час! (Л. Укр., II, 1951, 50); У до́брому гу́морі див. гу́мор.

◊ Закривля́тися (закриви́тися) на до́бре див. закривля́тися.

4. Який має належні знання і навики для виконання чого-небудь; досвідчений. Добрий курець має люльку й тютюнець (Номис, 1864, № 12601); Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала (Н.-Лев., II, 1956, 268); Василь був добрим майстром (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 63); // Який користується повагою, шаною. Всі мали його [мідника] за чесного чоловіка та доброго робітника (Коцюб., III, 1956, 8); // Розумно вихований, увічливий, працьовитий. Доброму сину не збирай, а ледачому не оставляй (Номис, 1864, № 9289).

◊ До́брий ро́зум —-дотримання певних норм, традицій у поведінці та обдуманість у діях і вчинках. — Заберу обойко до себе на коліна та почну на добрий розум навчати (Вовчок, І, 1955, 274); Пора вже мені добрий розум вернуть, Дурниці свої забувати (Л. Укр., IV, 1954, 103); У (в) до́брі ру́ки, із сл. дістатися, потрапити і т.ін. — до розумної, дбайливої, надійної людини. Вони так зраділи, одібравши книжки, ..і я ще більше запевнився, що книжки дістались у добрі руки (Коцюб., III, 1956, 122).

5. Який має позитивні якості або властивості, що відповідають поставленим вимогам, задовольняють їх (про предмети, тварини, рослини і т. ін.). Жупан на ньому добрий, рукава з вильотами (Кв.-Осн., II, 1956, 240); За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано, омурано..? (Шевч., II, 1953, 344); Жито було справді добре: колоски товсті, довгі (Мирний, II, 1954, 163); До шелюгів дорога була добра, піщана (Головко, II, 1957, 79); Щорс любив верхову їзду і добрих коней (Довж., І, 1958, 151); // Вигідний, зручний для роботи, влаштування яких-небудь справ, заробітку. — А добуду року, то, може, дасть мені господь, що добре місце натраплю собі (Вовчок, І, 1955, 20); Плавні були добрим місцем до схованки краденого (Коцюб., І, 1955, 375).

До́бре нами́сто — дороге коралове намисто. Ой надіну я сережки І добре намисто (Шевч., II, 1953, 128).

6. Значний щодо розміру, обсягу, кількості і т. ін. — Як ти його заробиш більш? — сказав Трохим.Адже і тут плата добра (Кв.-Осн., II, 1956, 405); [Голос Романюка:] Піди в льох і принеси добрий глек квасу… (Корн., II, 1955, 192); Кульгавий стрибнув, і в його зубах лишився добрий клапоть Куксиної штанини (Донч., І, 1956, 70); // Кращий від звичайного, багатий, великий, високий. Де дружна ланка, там добрий урожай (Укр.. присл.., 1955, 360); // Який повністю забезпечує потребу в чому-небудь. Гуляє вітер по полях, Несе дощі ласкаві й добрі (Рильський, III, 1961, 102); // Помітно виражений, гострий (про апетит, зір, слух і т. ін.). Сьогодні Ремо мав добрий апетит (Досв., Гюлле, 1961, 40); // Дуже розвинений. [Парвус:] Добре, хто має добру пам’ять! (Л. Укр., II, 1951, 425); // Значний щодо ступеня вияву, сили. — Даймо йому доброї прочуханки, щоб пам’ятав до нових віників, — загукали бурлаки (Н.-Лев., II, 1956, 202); Якщо навіть доброго потиличника відважить, і то не біда — йому все можна (Руд., Остання шабля, 1959, 16).

◊ До́бра ніч — пізня ніч. Отець і син уже в добру ніч зайшли додому (Фр., VIII, 1952, 134); До́брий обі́д; До́брі обі́ди— останні години обідньої пори. До волості привезли Гандзюків під добрі обіди (Кос., Новели, 1962, 192); До́брий смак ма́ти (ви́робити і т. ін.) — уміти, навчитися розбиратися в чому-не-будь, розуміти те, що не кожен розуміє. Має [мати] добрий смак, благородні погляди, любить літературу і штуку (Коцюб., III, 1956, 286).

7. Гідний шани, похвали; незаплямований. Знов ображений упоминається за своє добре ім’я (Фр., VIII, 1952, 15); В пошані, у добрій славі Бардадим на весь район (Гонч., Вибр., 1959, 350).

8. Те саме, що смачни́й. — Були в мене в торбинці і два калачі пшеничні плетені, і пляшка вина доброго (Федьк., Буковина, 1950, 121); Замішуючи тісто, вона додала в нього доброї сметани, розбила півдесятка яєць (Минко, Моя Минківка, 1962, 75).

9. розм. Уживається для підкреслення важливості, значності кількісного визначення міри часу, простору. Проминуло доброї півгодини (Коцюб., І, 1955, 254); До міста нам лишалось ще добрих півста кілометрів (Смолич, III, 1959, 441); Кузьмичеві здавалося, що сотник не буде ні спати, ні їсти на протязі доброго тижня (Руд., Вітер.., 1958, 368); Важко йому — за плечима добрих п’ять десятків літ (Чаб., Балкан, весна, 1960, 373).

◊ З до́брого ди́ва див. ди́во; З до́брої (по до́брій) во́лі див. во́ля; Чого́ до́брого, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження припущення, що може бути небажаний наслідок; може статися, можливо. — Шкода тільки, що не жениться [Чіпка]… чого доброго, розволочиться, розледачіє (Мирний, II, 1954, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 321.