Слово "збігати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех. Піти кудись, звичайно за чим-небудь, і швидко повернутися.— Я на часинку збігаю до сусіди і зараз вернусь (Кв.-Осн., II, 1956, 259); Сів батько на лаву та й дивиться на свою дочку, а вона.. то вибіжить із хати дровець врубать, то вхопить відра та збігає по воду (Стор., І, 1957, 28); [Василь:] Дайте, тату, грошей, збігаю за горілкою та за пивом (Кроп., II, 1958, 159); [Олекса:] А за дівчатами треба б кому-небудь збігати!.. Де б се вони тепер гуляли? (Вас., III, 1960, 15); Бабуся швиденько збігала в хату і винесла відро з водою (Хижняк, Тамара, 1959, 265).

2. перех. Швидко обходити якусь територію, побувати в багатьох місцях. [Той, що греблі рве:] Збігав я гори, доли, яри, ізвори,— милішої коханки нема від озерянки (Л. Укр., III, 1952, 187).

ЗБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБІ́ГТИ, збіжу́, збіжи́ш, док.

1. Бігом спускатися вниз. Семен.. поспішився за волами, котрі саме збігали з гори в долину (Коцюб., I, 1955, 96); Шагайда збігає по трапу на севастопольське каміння і зупиняється (Кучер, Чорноморці, 1956, 409); Лукина збігла з гори до ставка і стала під вербою над кручею (Н.-Лев., III, 1956, 343); Вони збігли з шосе вниз (Головко, II, 1957, 571); * Образно. Ніжна тканина, з тихим шелестом розправляючись, збігла вниз і приємним лоскотом торкнулася колін [Ганни] (Коз., Сальвія, 1959, 158).

2. перен. Бути розташованим, мати напрям згори донизу. Зелені сади кучеряві збігали з червоної кручі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 136); Йосип дивився у вікно, бачив криву вулицю, що збігла до річки (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 32); // перев. недок. Звисати. Густі вуса збігають на бороду, наче ховають ледве помітну усмішку (Кучер, Трудна любов, 1960, 6); Сукні — влиті, а не пошиті,— кожна впадина не крутим згір’ям спускається униз, а положистою хвилею збігає туди (Мирний, III, 1954, 261).

3. Стікати (про рідину). Шумить вода, збігаючи з гори у річку (Мирний, І, 1954, 309); Сльози збігали по її поблідлих щоках, а вона не соромилась їх, не помічала (Кол., Терен.., 1959, 312); По стовбурах рівних, мов соки, збігають краплинами смоли (Мур., Хороші сусіди, 1948, 43); Павло.. сердито витер краплю поту, що збігла по неголеній щоці (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 35); // Закипаючи, виливатись через край посудини (про що-небудь рідке). В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш (Коцюб., І, 1955, 15); — Мотре!.. Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам виллять (Н.-Лев., II, 1956, 283); // розм. Втрачати частину вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні.— Гаїнко, дивись, щоб горшки не збігли! — наказала Катря (Гр., II, 1963, 433).

4. Утікати звідки-небудь. — От, ваші… давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Мирний, І, 1949, 377); Таке сьогодні скоїлось, що дехто й з дому збіг (Головко, II, 1957, 327); // Ставати відсутнім; зникати. І пеньки твої кремезні Чагарник позакривав; Збігли сарни прудконогі, Олень безвісти пропав (Щог., Поезії, 1958, 315); [Параска:] А тут дядько Іван тілько що з хати, хотів тебе бачить, щось сказать хотів, а ти збігла кудись… (Вас., III, 1960, 39); // Пропадати (про що-небудь). — Була, брате мій, і земля своя, і двір, і челяді повно… сказано — дідич… Було, та збігло, не знать куди поділося (Коцюб., І, 1955, 139); // Зникати, сходити (про посмішку, рум’янці, зморшки і т. ін.); протилежне з’являтися. З обличчя його не збігала мрійна, далека від усього тутешнього посмішка (Шовк., Людина.., 1962, 298); — Катре, чи ти вже мене зовсім забула? Чи не впізнаєш? — Рум’янці одразу збігли з її обличчя (Вовчок, І, 1955, 254).

5. Минати, проходити (про час, пору). В поході спочинок збігає хвилиною (Підс., Поеми, 1954, 88); Ніч ішла, збігав час, а на кухні було так багато роботи (Скл., Святослав, 1959, 101); Шкода шкільних стін, де збігло стільки років і де пережито стільки вражень (Вас., Вибр., 1954, 124); І роботи не здобуде [п’яниця], і посліднє своє посадить, і косовицю впустить, і так усе літечко збіжить (Барв., Опов.., 1902, 286).

Бага́то (чима́ло) води́ збі́гло — те саме, що Бага́то (чима́ло) води́ утекло́ (див. вода́).

6. Бігом підійматися вгору; бігом сходити куди-небудь, на щось. Юрба люду збігає вгору по сходах (Л. Укр., IV, 1954, 237); Ще здалека Юрко побачив як на шкільний ганок збігали учні (Донч., Ю. Васюта, 1950, 28); Дівчата пішли з дому вже смерком. Щебечучи збігли вони на гору й подалися понад балкою (Гр., І, 1963, 409); Хома Білоконь і Рева збігли на скіфську могилу і повитягали шиї, аж роти роззявились — чи не торохтить-таки машина? (Довж., І, 1958, 79); Збіг [Мишко] на сцену і встиг стиснути Маші гарячі пальці (Мик., II, 1957, 102); // розм. Насуватися, з’являтися; набіга́ти. Слобода наша над самою лукою річковою, на п’яти горах стоїть крейдяних, осаджена високо у давні віки од ворога татарина, щоб нагло не збіг (Вовчок, І, 1955, 180); Була доба — минулися святки І хуртовиною розкидана отара: Так над садок збіжить північна хмара І цвіт приб’є й порозкида листки! (Стар., Поет. тв., 1958, 98).

Збіга́ти (збі́гти) на ду́мку, безос.— подуматися, згадатися. Збігло мені на думку, чи не лісовничку я вгледів (Вовчок, VI, 1956, 318); Поглянув [Юхим] праворуч. На думку збігло, що он-он у канівецькій лікарні лікується Куриленко (Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).

7. перен. Бути розташованим, мати напрям знизу догори. А старе [село] збігало вгору вліво, обабіч вузенького звору (Рад. Укр., 19.XII 1961, 3).

8. тільки док., перев. із запереч. не. Наздоганяти когось бігом, встигати за кимось. [Галя:] Біжу за нею, та за реготом ніяк не збіжу (Мирний, V, 1955, 143); [Йоган:] Пані, пані, та не турбуйтесь. В нас коні добрі, їх ніхто не збіжить (Л. Укр., IV, 1954, 242); Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-біг, притомився. Бачить — не збігти йому за орлом,— сів спочити (Вас., II, 1959, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 439.