КИЙ1, я, ч.
1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис, 1864, № 5278); // Палиця (у 1 знач.). Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка, Він києм бух — і витяглась зміюка (Гл., Вибр., 1951, 89); Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Смолич, II, 1958, 35); // Удар палицею. Крім звичайних дисциплінарних кар, Панталасі присуджено тепер дати в присутності всіх в’язнів 50 київ (Фр., II, 1950, 241); Після ста київ можна було душею в небо злетіти. Але, мабуть, душа у Стаха Лютека була не легка на вагу, і в небо вона не полетіла (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 190).
◊ Не ки́єм, то па́лицею — однаково, все одно; Покуштува́ти киї́в див. покуштува́ти.
2. Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий — грубший. Розвалившися на софі.., сидів [Герман] німо, ..прислухаючися гаморові, що йшов із сусідніх покоїв, стукові більярдових київ о кулі (Фр., VIII, 1952, 381); Коли Василь виходив, ..потрапив у більярдну, за широким синім столом якої майстерно виляскували киями якісь чубаті молоді люди (Грим., Незакінч. роман, 1962, 191).
КИЙ2, невідм., займ., перев. у сполуч. зі сл. біс, чорт, дідько і т. ін., діал. Який. — А горілка є? — якось понуро спитав Чіпка.— Кий біс, хоч би капелька… порожня пляшка… Бач!— і Порох показав над вікном порожню пляшку (Мирний, І, 1949, 255);— Кий, до лиха, ви батько? (Досв., Вибр., 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 148.