КО́ЛІЯ, ї, ж.
1. Наїжджене заглиблення від колісна дорозі. Драбинястий віз., раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію (Коцюб., І, 1955, 307); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, щоб дати дорогу машинам (Панч, В дорозі, 1959, 109); * Образно. Думки її одразу біжать своїми коліями до лісу, де росте ще не зароблене дерево (Стельмах, І, 1962, 226).
2. Лінія з двох паралельно прокладених рейок, признач. для руху поїздів, трамваїв і т. ін. Вже колії трамвая з обох боків.. Хрещатик оживає (Сос., II, 1958, 315); Бійці деякий час мовчки поглядають на ешелони, що застигли на коліях (Гончар, II, 1959, 308); Вони [дівчата] котили по коліях вагонетку з стояками (Ткач, Черг. завдання, 1951, 29).
3. перен. Узвичаєний, природний хід життя, звичайний перебіг справ. Сталася в Стебнях новина.., що на много літ визвала село та й багато других сіл зі звичайної життєвої колії (Хотк., II, 1966, 95); Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Речм., Весн. грози, 1961, 59).
◊ Вибива́ти (ви́бити, викида́ти, ви́кинути, вирива́ти, ви́рвати) з [своє́ї, тіє́ї, звича́йної і т. ін.] ко́лії — порушувати узвичаєний хід життя, перебіг справ, ставити в незвичайні умови. Практикував [Герман] у торгівлі крамщиною [крамом], поки несподівана пригода не вирвала його з тої колії (Фр., VIII, 1952, 382); Війна всіх вибила з колії (Дмит., Розлука, 1957, 12); Вибива́тися (ви́битися) з ко́лії див. вибива́тися; Вхо́дити (увійти́) в [свою́, звича́йну і т. ін.] ко́лію; Става́ти (ста́ти) на ко́лію яку, чию — повертатися до звичайного нормального стану, ходу життя, перебігу справ. Досі вже всі прелімінарії з’їзду скінчились і життя увійшло в свою колію (Л. Укр., V, 1956,193); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (Коз., Блискавка, 1962, 76); Згодом, може, і Сагайдака десь заберуть з Тернової, появиться нове начальство, і Перегуда знову стане на свою колію (Кучер, Трудна любов, 1960, 248).
4. діал. Поїзд. Я так зажурилася, що не чула, коли й колія надійшла (Кобр., Вибр., 1954, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 226.